Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:
головуючого – Андрія ПАСІЧНИКА,
членів Комісії: Михайла БОГОНОСА, Людмили ВОЛКОВОЇ, Віталія ГАЦЕЛЮКА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Надії КОБЕЦЬКОЇ (доповідач), Олега КОЛІУША, Володимира ЛУГАНСЬКОГО, Олексія ОМЕЛЬЯНА, Романа САБОДАША, Руслана СИДОРОВИЧА, Сергія ЧУМАКА, Галини ШЕВЧУК,
розглянувши питання щодо відповідності судді Сарненського районного суду Рівненської області Рижого Олексія Анатолійовича займаній посаді,
встановила:
Інформація про кар’єру судді та проходження кваліфікаційного оцінювання.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 01 серпня 2016 року № 321/2016 Рижого О.А. призначено на посаду судді Сарненського районного суду Рівненської області строком на п’ять років.
Відповідно до наказу голови Сарненського районного суду Рівненської області від 15 серпня 2016 року № 9-К суддю Рижого О.А. зараховано до штату суду.
Присягу судді Рижий О.А. склав 15 грудня 2016 року, після чого приступив до виконання повноважень у зазначеному суді.
У період з 15 грудня 2016 року до 31 липня 2021 року суддя Рижий О.А. здійснював судочинство в Сарненському районному суді Рівненської області.
У Рижого О.А. 01 серпня 2021 року закінчився п’ятирічний строк повноважень судді.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Сарненського районного суду Рівненської області Рижого О.А.
Рішенням Комісії від 18 грудня 2018 року № 320/зп-18 визначено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді «Іспит» та вирішено питання допуску суддів до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди». Відповідно до цього рішення Рижого О.А. допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.
На першому етапі кваліфікаційного оцінювання суддя Рижий О.А. склав анонімне письмове тестування, за результатами якого набрав 82,125 бала, за результатами виконання практичного завдання – 91,5 бала, тобто на етапі складення іспиту суддя загалом набрав 173,625 бала.
Рижий О.А. також пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України було припинено, що унеможливило завершення кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема судді Рижого О.А.
Повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України сформовано 01 червня 2023 року.
З метою вирішення питання продовження процедур оцінювання, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон), рішенням Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України стосовно осіб, зокрема, п’ятирічний строк призначення яких на посаду судді закінчився.
Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 26 липня 2023 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Кобецьку Н.Р.
Таким чином, кваліфікаційне оцінювання судді Рижого О.А. продовжено з етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
До Комісії 08 січня 2024 року від Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) надійшов висновок про невідповідність судді Сарненського районного суду Рівненської області Рижого О.А. критеріям доброчесності та професійної етики, в якому зазначено такі підстави для висновку.
1. Суддя в декларації доброчесності за 2016 рік повідомив недостовірні відомості про те, що він не здійснював вчинки, які можуть мати наслідком притягнення його до юридичної відповідальності.
2. Рижий О.А. допускав декларування недостовірної або неповної інформації про доходи та витрати, вартість набутого у власність майна ним чи/або членами його сім’ї; задекларовані доходи викликають сумнів у можливості заощадити грошові кошти у сумах, зазначених у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017, 2019 роки; не декларував майно дружини, отримане нею в подарунок; занижував вартість набутого у власність майна; загальний задекларований дохід судді та членів його сім’ї за період з 2015 до 2022 року становив 6 841 100 грн, натомість загальні витрати становили 7 133 428 грн, тобто витрати значно перевищують доходи судді та членів його сім’ї.
3. Суддя допускав судову тяганину, що призвело до порушення розумних строків розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), що надавало учаснику процесу фактичних переваг, зокрема можливість уникнути відповідальності.
Додатково у висновку було повідомлено інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребувала пояснень, а саме:
- при розгляді адміністративної справи № 572/2133/19, порушеної з підстав, передбачених частиною першою статті 172-5 КУпАП, Рижий О.А. не задовольнив заявлений йому відвід, хоча у клопотанні про відвід було викладено обґрунтований сумнів щодо неупередженості судді (постанова від 06 серпня 2019 року); такі обставини можуть свідчити, що суддя допускав поведінку, яка вказує на недостатній рівень незалежності та неупередженості (безсторонності);
- у 2022 році суддя задекларував право дружини користуватися автомобілем «MERCEDES-BENZ», який належить на праві власності батьку судді, джерело походження коштів для придбання якого потребує пояснень судді;
- у 2022 році, коли відбулося повномасштабне вторгнення російської федерації, доходи судді та його дружини зросли в декілька разів та становили 3 822 750 грн, а також зріс розмір заощаджень у євро на 35 000 та у доларах США на 7 000.
Суддя скористався правом відповіді на висновок ГРД, надавши Комісії письмові пояснення.
Комісією 15 січня 2024 року проведено співбесіду з Рижим О.А.
За результатами співбесіди, в ході якої досліджено матеріали суддівського досьє, висновок ГРД, затверджений 06 січня 2023 року (надійшов до Комісії 08 січня 2024 року), письмові пояснення судді, подані документи, а також інші обставини і матеріали, Комісією у складі колегії ухвалено рішення від 15 січня 2024 року № 5/ко-24, в якому визначено, що Рижий О.А. за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 674,125 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв та є достатнім для визнання судді таким, що відповідає займаній посаді. Відповідно до пункту 124 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23, зі змінами) (далі – Регламент), питання щодо підтримки цього рішення винесено на розгляд Комісії у пленарному складі.
Засідання Комісії у пленарному складі призначено на 25 березня 2024 року.
Рішенням ГРД від 16 березня 2024 року затверджено висновок про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики в новій редакції. З урахуванням пояснень судді, наданих під час дослідження досьє судді Комісії у складі колегії, ГРД виключила низку обставин, викладених в обґрунтування пункту два висновку, а пункт третій висновку кваліфіковано як інформацію, що потребує пояснення.
У засіданні Комісії у пленарному складі 25 березня 2024 року обговорено рішення, ухвалене у складі колегії, про підтвердження відповідності судді Рижого О.А. займаній посаді, зміст висновку ГРД, пояснення судді та подані ним документи на їх підтвердження, інші обставини, що підтверджуються матеріалами досьє та документами, які надійшли на запити Комісії від компетентних органів.
У засіданні Комісії у пленарному складі 25 березня 2024 року оголошено перерву для надання Рижим О.А. документів на підтвердження наданих в засіданні пояснень, зокрема, щодо вартості придбаного батьком судді автомобіля та наявних на його придбання коштів; копій кредитних договорів; документів, що підтверджують задекларований у 2022 році дохід дружини судді від здійснюваної нею діяльності як ФОП.
Рижим О.А. 25 квітня 2024 року надіслано до Комісії пояснення та документи.
Розгляд вказаного питання Комісією у пленарному складі призначено на 27 травня 2024 року. За клопотанням судді засідання Комісії відкладено.
ГРД 19 травня 2024 року ухвалила рішення доповнити висновок про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики пунктами 3 та 4, та затвердила висновок про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики у новій редакції.
Рижим О.А. 05 червня 2024 року надіслано до Комісії пояснення на новий висновок ГРД від 19 травня 2024 року та документи на їх підтвердження.
Комісією у пленарному складі 03 лютого 2025 року продовжено співбесіду з суддею Рижим О.А.
Джерела права та їх застосування.
Згідно з підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
У Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», за результатами розгляду якого було внесено зміни до Конституції України і запроваджено процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, зазначено, що проєкт передбачає «спеціальні механізми» оновлення суддівського корпусу, що дасть змогу досягти необхідного балансу між суспільними очікуваннями, з одного боку, та захистом індивідуальних прав, з іншого. Зокрема, за рекомендаціями Венеціанської комісії та Директорату з прав людини Головного директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи, що викладені у Спільному висновку від 23 березня 2015 року (документ CDL-АD(2015)007), процедура кваліфікаційного оцінювання суддів, запроваджена в рамках Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», отримає відповідне конституційне закріплення.
Відповідно до рішення Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року (справа № 200/9195/19-а) із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв’язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеціанською комісією (пункти 98, 99).
Отже, функціонування судової влади, до складу суддівського корпусу якої входять судді, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, є таким, що не відповідає зазначеним очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей. Іншими словами, кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність (невідповідність) займаній посаді є необхідним у демократичному суспільстві та відповідає нагальній суспільній потребі.
Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні, і проводиться за правилами кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.
Водночас Комісія зважає і на те, що навіть у разі, коли втручання у приватне життя здійснюється відповідно до закону, відповідає легітимній меті та є необхідним у демократичному суспільстві, встановлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності має своїм наслідком звільнення з посади, що є доволі серйозним заходом, який може бути застосовано до особи. Однак на відміну від дисциплінарного провадження процедура кваліфікаційного оцінювання не має шкали вибору покарань, що обумовлено своєрідністю цієї процедури. Отже, застосування такого заходу, який негативно позначається на приватному житті судді, вимагає пошуку справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом та правом судді надалі займати посаду.
І хоча Комісія виходить із презумпції, відповідно до якої суддя відповідає критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів за родом своєї роботи вважається гарантом верховенства права, ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання судді. У разі наявності в Комісії обґрунтованого сумніву у відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності спростування такого сумніву відбувається як внаслідок реалізації Комісією наданих їй законом повноважень, так і шляхом складання суддею кваліфікаційного іспиту, проходження тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також надання Комісії під час дослідження досьє та проведення співбесіди переконливої інформації задля спростування такого сумніву.
За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (частина друга пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону).
Згідно з частиною першою статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.
Пунктом 124 Регламенту визначено, що рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність судді займаній посаді), за наявності висновку ГРД, приймається Комісією у пленарному складі згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону.
Відповідно до пункту 126 Регламенту в засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі колегії, про оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на відповідність критеріям, визначеним законом, висновок ГРД, пояснення судді (кандидата на посаду судді), інші обставини, документи та матеріали.
Пунктом 128 Регламенту передбачено, що за результатами засідання у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, Комісія ухвалює одне з таких рішень:
- про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді).
- про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (невідповідність судді займаній посаді та внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади).
Пунктом 34 розділу ІІІ «Порядок проведення кваліфікаційного оцінювання» Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18, зі змінами), передбачено, що рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, має містити підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків, а за наявності висновку Громадської ради доброчесності про непідтвердження відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності – також мотиви його прийняття або відхилення.
Зміст висновку Громадської ради доброчесності та пояснень судді.
Висновок ГРД в редакції від 19 травня 2024 року про невідповідність судді Сарненського районного суду Рівненської області Рижого О.А. критеріям доброчесності та професійної етики обґрунтовано таким.
1. Суддя в пункті 22 декларації доброчесності за 2016 рік повідомив недостовірні відомості, вказавши, що ним не здійснювалися вчинки, які можуть мати наслідком притягнення до відповідальності, однак на дату заповнення декларації він у 2010 та 2011 роках притягався до адміністративної відповідальності з підстав, передбачених частиною першою статті 130, частиною першою статті 122 КУпАП.
2. Суддя декларував недостовірну або неповну інформацію про доходи та витрати, вартість набутого у власність майна ним чи/або членами його сім’ї, зокрема:
- у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2014 рік Рижий О.А. вказав недостовірні відомості про майно, витрати на придбання якого значно перевищують задекларовані доходи, про що свідчить довідка про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади»;
- задекларовані доходи та витрати за 2015, 2016 роки сумарно не дають можливості заощадити 20 000 доларів США у 2017 році, оскільки дохід дружини отримано в негрошовій формі (подарунки – земельні ділянки та житловий будинок), а загальний дохід судді та членів його родини за 2017 рік сумарно становив приблизно 26 000 доларів США, тому, враховуючи витрати на родину та задекларований об’єкт незавершеного будівництва, який було введено в експлуатацію в 2019 році, наявні підстави для обґрунтованого сумніву, що судді вдалося за цей рік заощадити ¾ свого доходу;
- у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2021 рік суддя занизив вартість придбаного ним мотоцикла «YAMAHA YBR 125», зазначивши його вартість 10 000 грн, хоча середня ринкова вартість такого мотоцикла становила 1 000 доларів США.
3. Суддя допускав поведінку, яка призвела до істотних порушень правил процесу або істотного порушення основоположних прав і свобод, або очевидного та істотного порушення права на справедливий суд, або до значного суспільно резонансу при наявності фактів, які свідчать про обґрунтованість сумніву в чесності, неупередженості чи непідкупності судді та невмотивованість таких дії судді, що негативно впливає на авторитет правосуддя та суспільну довіру до суду.
Зокрема, йдеться про розгляд справи № 572/2528/18 (провадження № 2/572/25/20). У цій справі позивач звернувся до Сарненського районного суду Рівненської області з позовною заявою до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення, в якій просив визнати за ним право на отримання інформації через аналогове телевізійне мовлення; зобов’язати Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення та Концерн радіомовлення, радіозв’язку та телебачення забезпечити позивачу доступ на отримання інформації через аналогове телевізійне мовлення.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР) ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 30 серпня 2018 року відкрито провадження у справі № 572/2528/18. Відповідно до відповіді Державного підприємства «Інформаційні судові системи» електронний примірник судового рішення від 30 серпня 2018 року у справі № 572/2528/18 (провадження № 2/572/25/20) створено 30 серпня 2018 року о 16:42 (менше ніж через годину після автоматизованого розподілу справи) та встановлено ознаку надсилання до ЄДРСР 31 серпня 2018 року о 10:53. Також 30 серпня 2018 року у цій справі Сарненським районним судом Рівненської області задоволено заяву про забезпечення позову. Електронний примірник судового рішення від 30 серпня 2018 року у справі № 572/2528/18 (провадження № 2/572/25/20) створено 30 серпня 2018 року о 17:46 та встановлено ознаку відправлення до ЄДРСР 31 серпня 2018 року о 10:46.
Таким чином, ухвалу про забезпечення позову винесено суддею вже через 1 год 4 хв після відкриття провадження у справі, та менше ніж за 2 год з моменту проведення авторозподілу справи, що з огляду на складність вказаної справи є доволі сумнівним. Крім того, таку ухвалу винесено до направлення до ЄДРСР ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалою про забезпечення позову суд зупинив дію позиції 38 розділу І Плану використання радіочастотного ресурсу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 2006 року № 815 (далі – План), у частині графи «Строк припинення використання радіотехнології» до вирішення вказаного спору по суті; заборонив Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення вчиняти усі та будь-які дії, пов’язані з припиненням використання радіотехнології аналогове телевізійне мовлення, передбаченої в позиції 38 розділу І Плану, до вирішення вказаного спору по суті; заборонив Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення приймати усі та будь-які рішення та/або інші юридично значущі акти, пов’язані з припиненням використання радіотехнології аналогове телевізійне мовлення, що передбачено в позиції 38 розділу І Плану, до вирішення вказаного спору по суті.
Таким чином, суддя фактично зупинив ухвалою про забезпечення позову дію акта, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, та вжив заходів забезпечення позову, які є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, до вирішення спору по суті. Це було встановлено у постанові Рівненського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, якою скасовано ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 30 серпня 2018 року з тих підстав, що судом, порушено норми процесуального права, зокрема, частини третьої статті 12, частини першої статті 81, частини десятої статті 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).
4. Суддя допускав вочевидь недбале оформлення документів. Суддя розглядав справи та/або ухвалював рішення на користь певної особи інакше, ніж у схожих випадках.
У висновку міститься аналіз двох рішень судді.
Так, у справі № 572/1863/19 про притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 172-6 КУпАП вбачається, що протокол про адміністративне правопорушення № 243 складено 19 червня 2019 року, дати виявлення правопорушення в рішенні не зазначено. Суддею 01 серпня 2019 року прийнято рішення про закриття провадження у справі № 572/1863/19 у зв’язку з закінченням строків притягнення особи до адміністративної відповідальності. Частиною третьою статті 38 КУпАП встановлено, що адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених статтями 164-14, 212-15, 212-21 КУпАП, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.
У справі № 572/2100/19 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП, особу звільнено від адміністративної відповідальності за малозначністю, мотивуючи, що «діяння, вчинене особою, містило в собі усі юридичні і суб’єктивні ознаки, що характеризують правопорушення, передбачене частиною першою статті 172-6 КУпАП, але внаслідок всіх конкретних обставин воно не відповідало тій суспільній небезпечності, яка є типовою для цього виду правопорушення, зокрема, її дії суб’єктивно не були направлені на заподіяння шкоди суспільним інтересам, юридичним та фізичним особам, і така шкода фактично не була заподіяна». Однак в інших аналогічних справах осіб було притягнуто до адміністративної відповідальності та на них накладено штраф, зокрема у справах №№ 572/1135/17, 572/2438/17, 572/2847/17, 572/758/18, 572/1469/18.
ГРД також повідомило інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснень судді.
1. Суддя допускав судову тяганину, що призвело до порушення розумних строків розгляду справ та надання учаснику процесу фактичних переваг, а саме можливість уникнути відповідальності, оскільки без поважних причин систематично порушував встановлені законом строки розгляду окремих справ щодо керування транспортом у стані сп’яніння. Це своєю чергою призвело до уникнення порушниками відповідальності за тяжкі порушення через закінчення строків притягнення до адміністративної відповідальності (висновок ГРД містить посилання на 12 справ, зокрема: № 572/1804/19, № 572/1413/20, № 572/793/20, № 572/876/20, № 572/3099/17, № 572/1577/18, № 572/1965/19, № 572/1100/18, № 572/2709/17, № 572/2809/19, № 572/3833/19, № 572/2707/17). ГРД звертає увагу на те, що розгляд цих справ відбувався практично одразу ж після закінчення строку в майже 50% випадках.
Крім цього, змогли уникнути відповідальності особи, на яких було складено адміністративні протоколи за статтею 173-2 КУпАП, у справах № 572/1788/19 та № 572/372/20, оскільки провадження у цих справах також було закрито у зв’язку із закінченням строку накладання адміністративного стягнення.
2. Під час розгляду адміністративної справи № 572/2133/19, порушеної з підстав, передбачених частиною першою статті 172-5 КУпАП, судді Рижому О.А. було заявлено відвід. Відвід обґрунтовано тим, що суддю визнано свідком у кримінальному провадженні НОМЕР_1 від 20 жовтня 2017 року, досудове розслідування в якому проводилось Генеральною інспекцією Генеральної прокуратури України за участю Департаменту захисту економіки, працівниками якого, як зазначає заявник, складено щодо нього протоколи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 172-5 КУпАП, у справі № 572/2133/19. Такі обставини, на думку заявника, свідчать про можливу упередженість судді, оскільки органи прокуратури через розгляд кримінального провадження можуть впливати на головуючого в цій справі. Однак суддею Рижим О.А. залишено відвід без задоволення з посиланням на надуманість доводів, викладених у відводі, та відсутність доказів, які б прямо свідчили про можливу упередженість судді під час розгляду цієї справи. Утім, на думку ГРД, доводи, якими було обґрунтовано відвід, можуть свідчити, що суддя допускав поведінку, яка вказує на недостатній рівень незалежності та неупередженості (безсторонності) при розгляді зазначеної справи.
3. У 2022 році суддя задекларував право дружини користуватися автомобілем «MERCEDES-BENZ», який належить на праві власності батьку судді. Джерело походження коштів для придбання такого автомобіля потребує пояснень судді.
Суддя Рижий О.А. надав письмові пояснення на висновок ГРД та доповнив їх відповідями на запитання членів Комісії під час засідання.
Стосовно повідомлення недостовірних відомостей в пункті 22 декларації доброчесності судді за 2016 рік Рижий О.А. підтримав свої пояснення, надані під час співбесіди, проведеної колегією. Суддя пояснив, що на момент заповнення вказаної декларації в силу законодавчих положень він вважався таким, що не притягувався до адміністративної відповідальності, тому зазначив, що ним не здійснювалися вчинки, які можуть мати наслідком притягнення до відповідальності.
Стосовно невідповідності витрат задекларованим доходам, суперечностей (недекларування), недостовірності чи/або неповноти відомостей в майнових деклараціях та порушення вимог декларування суддя надав пояснення та копії документів (договорів купівлі-продажу автомобілів, договорів дарування майна, кредитних договорів, документів, які підтверджують діяльність дружини судді як ФОП), якими, на його думку, спростовуються висновки ГРД щодо перевищення витрат задекларованим доходам судді та членів його сім’ї чи заниження вартості набутого у власність майна.
Стосовно істотних порушень правил судового процесу під час розгляду справи № 572/2528/18 суддя Рижий О.А. пояснив, що автоматизованою системою на нього було розподілено справу за позовом фізичної особи до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення про визнання за позивачем права на отримання інформації через аналогове телевізійне мовлення, зобов’язання Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення забезпечити позивачу доступ на отримання інформації через аналогове телевізійне мовлення. Одночасно з позовом представником позивача було подано заяву про забезпечення позову, яку розглянуто у строки, визначені процесуальним законом. Заяву про забезпечення позову визнано обґрунтованою (у ній йшлося про те, що незабаром на всій території Рівненської області буде відключено аналогове телебачення, що призведе до порушення прав позивача на отримання інформації) та задоволено в повному обсязі.
На запитання членів Комісії суддя пояснив, що, приймаючи таку ухвалу, він керувався справедливими мотивами, пов’язаними із захистом права людей своєї області на отримання інформації. Пересічні жителі, насамперед, сільських населених пунктів могли залишитися без інформації та понести витрати на купівлю додаткового обладнання для поновлення телевізійного мовлення.
Стосовно нетипово швидкого виготовлення повного тексту мотивованої ухвали про забезпечення позову від 30 серпня 2018 року суддя Рижий О.А. зазначив, що подана заява була достатньо обґрунтованою і на її основі в системі Д-3 він підготував текст ухвали. Однак, ухвалу винесено та відправлено у ЄДРСР 31 серпня 2018 року, а дату 30 серпня 2018 року не виправлено помилково.
Суддя у поясненнях вказав, що постановляючи ухвалу про забезпечення позову від 30 серпня 2018 року у справі № 572/2528/18, він діяв виключно за внутрішнім переконанням, спираючись на власну позицію щодо розуміння положень законів України та ЦПК України.
Стосовно недбалого ставлення судді до оформлення процесуальних документів (судових рішень), зокрема, що, за доводами ГРД, призвело до необґрунтованого закриття провадження у справі № 572/1863/19 про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 172-6 КУпАП у зв’язку із закінченням строків притягнення особи до адміністративної відповідальності, суддя Рижий О.А. пояснив, що закрив провадження у справі, тому що за роз’ясненнями Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК) перебіг строку в таких справах розпочинається з моменту виявлення корупційного правопорушення уповноваженим органом, а не з дати складання протоколу. Встановивши, що з моменту виявлення правопорушення сплив тримісячний строк притягнення до адміністративної відповідальності, провадження у справі підлягало закриттю. Водночас суддя визнав, що в постанові він дійсно не вказав дату та обставини виявлення правопорушення.
Стосовно звільнення особи від адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене частиною першою статті 172-6 КУпАП, у справі № 572/2100/19 за малозначністю, суддя Рижий О.А. пояснив, що при накладенні стягнення ним враховано характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, а також те, що вчинене діяння не відповідало тій суспільній небезпеці, яка є типовою для цього виду правопорушення. Ураховуючи це, суддя звільнив особу від адміністративної відповідальності та обмежився усним зауваженням.
Суддя Рижий О.А. у поясненнях зазначив об’єктивні причини та обставини, які унеможливили розгляд справ про адміністративні правопорушення у строки, встановлені статтею 38 КУпАП, а саме: несвоєчасність надсилання таких справ до суду; неналежне оформлення надісланих до суду матеріалів, що слугувало підставою для їх повернення на дооформлення; необхідність забезпечення своєчасного та належного повідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про дату, час та місце розгляду справи.
Стосовно причин незадоволення відводу у справі № 572/2133/19 про притягнення особи до адміністративної відповідальності з підстав, передбачених частиною першою статті 172-5 КУпАП, Рижий О.А. наголосив, що переконаний у відсутності обґрунтованих підстав для відводу. Крім того, винесене ним рішення було переглянуто апеляційним судом та залишено без змін. Апеляційним судом не виявлено порушень норм процесуального чи матеріального права при винесені постанови судом першої інстанції.
Мотиви, якими керується Комісія при ухваленні рішення.
Дослідивши матеріали суддівського досьє Рижого О.А, у тому числі висновок ГРД про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, проаналізувавши відомості про суддю, надані ним пояснення, Комісія у пленарному складі встановила таке.
Стосовно відображення в декларації доброчесності судді за 2016 рік недостовірних відомостей Комісія у пленарному складі погоджується з висновком колегії про те, що на момент заповнення декларації доброчесності Рижий О.А. добросовісно вважав, що вчинків, які можуть мати наслідком притягнення його до відповідальності, він не здійснював. Факт приховування ним такої інформації спростовується, зокрема, тим, що в анкеті від 20 червня 2018 року (пункт 4 розділу 3 анкети), поданій суддею для проходження кваліфікаційного оцінювання, ним зазначено таку ж інформацію, що відтворено у висновку ГРД.
Комісією у пленарному складі підтримано висновки колегії, викладені в рішенні від 15 січня 2024 року № 5/ко-24, щодо відсутності чітких та переконливих доказів на підтвердження обставин щодо невідповідності витрат судді Рижого О.А. задекларованим доходам та наявності грубих порушень під час декларування майна і доходів, які могли бути самостійними підставами для визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді.
Додатково встановлено, що відсутність фінансової можливості батька судді придбати автомобіль марки «MERCEDES-BENZ», модель: GLE 350, рік випуску: 2016, спростовується наданими суддею на розгляд Комісії у пленарному складі документами (зокрема, декларацією кандидата на посаду особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2021 рік, договором комісії від 20 січня 2022 року, актом огляду реалізованого транспортного засобу від 21 січня 2022 року, актом технічного стану транспортного засобу від 20 січня 2022 року, договором купівлі-продажу транспортного засобу від 21 січня 2022 року).
Стосовно порушення розумних строків розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, Комісією встановлено, що, за даними ЄДРСР у період здійснення повноважень судді в Сарненському районному суді Рівненської області Рижим О.А. розглянуто 377 справ про адміністративні правопорушення з підстав, визначених статтею 130 КУпАП, у тому числі справи: № 572/1804/19, № 572/1413/20, № 572/793/20, № 572/876/20, № 572/3099/17, № 572/1577/18, № 572/1965/19, № 572/1100/18, № 572/2709/17, № 572/2809/19, № 572/3833/19, № 572/2707/17. За результатами розгляду останніх суддею ухвалено постанови про закриття провадження з підстав, передбачених частиною другою статті 38, пунктом 7 частини першої статті 247 КУпАП (закінчення строку накладення адміністративного стягнення).
Пояснення судді підтверджено листом голови Сарненського районного суду Рівненської області І. Довгого, у якому (за даними обліково-статистичних карток на справи про адміністративні правопорушення) надано інформацію про вказані справи та зазначено, що однією з основних підстав відкладення розгляду у цих справах була неявка у судове засідання осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності. Зі змісту судових рішень, розміщених в ЄДРСР, також вбачається, що деякі справи було відкладено по декілька разів у зв’язку з неявкою правопорушників або відсутністю належних доказів їх повідомлення тощо. Утім, зі змісту постанов, винесених у справах № 572/1804/19, № 572/1413/20, № 572/793/20, № 572/876/20, № 572/1577/18, у зв’язку з відсутністю належного мотивування неможливо встановити причини порушення строків розгляду.
З огляду на викладене, ураховуючи, що відсоток судових рішень (постанов) про закриття провадження у справах вказаної категорії у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності є незначним (3,2%), Комісія у пленарному складі погоджується з висновками колегії, що це не є підставою для звільнення судді, хоча загалом могло вплинути на оцінювання судді за критерієм професійної етики.
Відповідно до частини третьої статті 38 КУпАП (у редакції, чинній на момент розгляду вказаної справи про адміністративне правопорушення) адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених статтями 164-14, 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.
Комісія у пленарному складі не надає правової оцінки судовому рішенню у справі № 572/1863/19 про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 172-6 КУпАП, проте враховує пояснення судді та констатує, що дійсно за роз’ясненнями НАЗК та судовою практикою вважається, що складання протоколу про адміністративне правопорушення є окремою процесуальною дією, що вчинена на підставі виявленого факту порушення. Водночас факт виявлення порушення це окрема подія, що завжди передує складанню протоколу про адміністративне правопорушення. Отже, моментом виявлення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП, є саме момент отримання уповноваженим органом інформації про таке правопорушення. Суддя в постанові не зазначив дати виявлення правопорушення, що може розцінюватися як недбалість при оформленні судового рішення, однак, з іншого боку, не є самостійною підставою для визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді.
Стосовно звільнення особи від адміністративної відповідальності за частиною першою статті 172-6 у справі № 572/2100/19 Комісія вказує, що можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення була передбачена статтею 22 КУпАП. Однак вказана норма не визначає ознак чи критеріїв малозначності адміністративного правопорушення, тому в кожному конкретному випадку суд самостійно визначає можливість прийняття відповідного рішення, ухвалення якого здійснюється за внутрішнім переконанням судді, ураховуючи всі обставини, що підлягають з’ясуванню під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, керуючись вимогами закону.
Предметом детального аналізу на засіданні Комісії стало винесення суддею Рижим О.А. ухвали про забезпечення позову у справі № 572/2528/18. Водночас Комісія не вдається до перевірки та оцінювання постановлених суддею рішень, обставин справи та зауважує, що на стадії кваліфікаційного оцінювання відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення (нових) якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею, у тому числі за критеріями доброчесності та професійної етики (рішення Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, серед іншого, забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Отже, умовою застосування забезпечення позову як сукупності процесуальних дій є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Указане відповідає роз’ясненням, наданим судам у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
Частиною десятою статті 150 ЦПК України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 01 лютого 2019 року у справі № 572/2528/18, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на постанову Рівненського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивачем у поданій заяві про забезпечення позову не було обґрунтовано наслідки невжиття зазначених ним заходів забезпечення позову і яким чином невжиття їх спричинить у майбутньому утруднення чи зробить неможливим виконання рішення суду, що є його процесуальним обов’язком (статті 12, 81 ЦПК України).
Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції у цій справі та ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, дійшов висновку, що суд першої інстанції, всупереч вимогам частини десятої статті 150 ЦПК України застосував захід забезпечення позову, який є фактичним вирішенням спору по суті. В ухвалі Верховного Суду підкреслено: «Предметом заявленого позову є зобов’язання забезпечити позивачу право на доступ до телебачення через аналогове мовлення. Єдиним способом реалізації рішення суду в разі його задоволення фактично є саме заборона вимкнення аналогового телемовлення».
Також у постанові Рівненського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року вказано, що суд у своїй ухвалі не зазначив підстав з яких він виходив приймаючи рішення, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Комісія наголошує, що вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою для висновку суду. Суд таким має пояснити, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», параграфи 29–30).
У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії «За демократію через право» від 04 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Венеціанською комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року «Верховенство права» (CDL-AD(2011)003rev), вказано, що Rule of Law («верховенство права») є невід’ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У межах цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Отже, предметом верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою. Пунктом 41 розділу IV визначено, що обов’язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя, де законність – це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42). Заборона свавілля полягає в тому, що деклараційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно до принципу верховенства права, з яким несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень (пункт 52).
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Комісія у пленарному складі відзначає, що ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 30 серпня 2018 року суддя Рижий О.А. фактично вирішив спір по суті до початку розгляду справи, без встановлення обставин порушення прав та законних інтересів особи, яка звернулась за захистом таких прав. Водночас в ухвалі Сарненського районного суду Рівненської області від 30 серпня 2018 року не наведено належних, співвідносних із положеннями процесуального закону мотивів, з яких виходив суд, задовольняючи заяву про забезпечення позову, що може свідчити про порушення основоположного принципу права на справедливий суд.
Аналізуючи дії судді Рижого О.А. при розгляді справи № 572/2528/18, результатами яких стало винесення ухвали про забезпечення позову, Комісія у пленарному складі дійшла висновку про наявність обґрунтованих підстав для сумніву в неупередженості судді під час розгляду відповідної справи. Це своєю чергою негативно впливає на авторитет правосуддя та суспільну довіру до суду.
Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ (чергового) з’їзду суддів України від 22 лютого 2013 року (в редакції, чинній до вересня 2024 року), встановлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Отже, підсумовуючи результати кваліфікаційного оцінювання судді Рижого О.А. на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди», Комісія у пленарному складі доходить висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності судді критерію професійної етики та доброчесності за дослідженими вище показниками.
Результати голосування Комісією у пленарному складі.
Абзацами другим та третім пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що за результатами оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
За результатами перевірки обставин, викладених у висновку ГРД, взявши до уваги надані суддею Рижим О.А. пояснення, дослідивши матеріали суддівського досьє, Комісія у пленарному складі встановила факти, які свідчать про невідповідність судді Сарненського районного суду Рівненської області Рижого О.А. критеріям доброчесності та професійної етики, та дійшла висновку, що суддя Рижий О.А. не відповідає займаній посаді.
Керуючись підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, статтями 83–86, 88, 93, 101, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України десятьма голосами «За» і чотирма голосами «Проти»,
вирішила:
Визнати суддю Сарненського районного суду Рівненської області Рижого Олексія Анатолійовича таким, що не відповідає займаній посаді.
Внести до Вищої ради правосуддя подання про звільнення Рижого Олексія Анатолійовича з посади судді Сарненського районного суду Рівненської області.
Головуючий Андрій ПАСІЧНИК («ЗА»)
Члени Комісії: Михайло БОГОНІС («ЗА»)
Людмила ВОЛКОВА («ЗА»)
Віталій ГАЦЕЛЮК («ЗА»)
Ярослав ДУХ («ЗА»)
Роман КИДИСЮК («ПРОТИ»)
Надія КОБЕЦЬКА («ПРОТИ»)
Олег КОЛІУШ («ЗА»)
Володимир ЛУГАНСЬКИЙ («ПРОТИ»)
Олексій ОМЕЛЬЯН («ЗА»)
Роман САБОДАШ («ЗА»)
Руслан СИДОРОВИЧ («ЗА»)
Сергій ЧУМАК («ЗА»)
Галина ШЕВЧУК («ПРОТИ»)
