Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:
головуючого – Андрія ПАСІЧНИКА,
членів Комісії: Михайла БОГОНОСА, Людмили ВОЛКОВОЇ (доповідач), Віталія ГАЦЕЛЮКА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Ігоря КУШНІРА, Володимира ЛУГАНСЬКОГО, Руслана МЕЛЬНИКА, Олексія ОМЕЛЬЯНА, Романа САБОДАША, Руслана СИДОРОВИЧА, Сергія ЧУМАКА, Галини ШЕВЧУК,
за участі:
кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Ганни ВИСОЦЬКОЇ,
представника Громадської ради доброчесності Лілії СЕКЕЛИК,
розглянувши питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Висоцької Ганни Володимирівни здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами),
встановила:
I. Джерела права та їх застосування.
Відповідно до частини третьої статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
Частиною першою статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) встановлено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.
Статтею 28 Закону передбачено, що суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:
1) має стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років;
2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;
3) має досвід професійної діяльності адвоката, у тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення, щонайменше сім років;
4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1–3 цієї частини, щонайменше сім років.
Статтею 79 Закону встановлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Загальний порядок подання заяви та документів для участі в конкурсі, порядок проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевого, апеляційного, вищого спеціалізованого суду або суддів Верховного Суду та внесення за результатами конкурсу до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення кандидата на посаду судді визначено в Положенні про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженому рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 29 лютого 2024 року № 72/зп-24).
Пунктом 2 частини першої статті 79-2 Закону встановлено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 Закону.
Згідно з частиною другою статті 79-3 Закону в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 Закону.
Частинами першою та другою статті 83 Закону передбачено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Відповідно до частини п’ятої статті 83 Закону порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення. Пунктами 1.3‒1.4 цього положення передбачено, що завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками. Основні принципи кваліфікаційного оцінювання ‒ це автономність, запобігання конфлікту інтересів, об’єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді.
Відповідно до частини першої статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.
II. Інформація про кар’єру кандидата та його участь у конкурсі.
Висоцька Г.В., громадянка України, володіє державною мовою на рівні вільного володіння. У 2006 році закінчила Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ, отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста. У 2010 році закінчила Одеську національну юридичну академію, отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію магістра права.
Указом Президента України від 24 квітня 2012 року № 286/2012 Висоцьку Г.В. призначено на посаду судді Петровського районного суду міста Донецька строком на п’ять років.
Указом Президента України від 26 вересня 2015 року № 564/2015 Висоцьку Г.В. переведено на посаду судді Обухівського районного суду Київської області.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 30 вересня 2019 року № 848/ко-19 суддю Обухівського районного суду Київської області Висоцьку Г.В. визнано такою, що відповідає займаній посаді.
Указом Президента України від 12 грудня 2019 року № 899/2019 Висоцьку Г.В. призначено на посаду судді Обухівського районного суду Київської області.
Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами, внесеними рішенням Комісії від 14 грудня 2023 року № 171/зп-23) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, з яких: в апеляційних судах із розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення – 425; в апеляційних судах із розгляду господарських справ – 58; в апеляційних судах із розгляду адміністративних справ – 67 (далі – Конкурс).
Висоцька Г.В. звернулась до Комісії із заявою про допуск до участі в Конкурсі як особа, що відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону, та має стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років.
Рішенням Комісії від 04 березня 2024 року № 48/ас-24 Висоцьку Г.В. допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі.
Відповідно до частин першої та другої статті 85 Закону кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складання кваліфікаційного іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.
Кваліфікаційний іспит для цілей кваліфікаційного оцінювання є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться в порядку, передбаченому статтею 74 Закону, з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.
Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складання анонімних тестувань та практичного завдання. Анонімне тестування проводиться щодо когнітивних здібностей, історії української державності, загальних знань у сфері права та спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності. Практичне завдання проводиться щодо спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності.
Рішенням Комісії від 19 червня 2024 року № 184/зп-24 призначено кваліфікаційне оцінювання кандидатів на посаду судді апеляційного загального суду, зокрема Висоцької Г.В. (кримінальна спеціалізація). Встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання: перший – складання кваліфікаційного іспиту; другий – дослідження досьє та проведення співбесіди.
Рішенням Комісії від 11 вересня 2024 року № 270/зп-24 (зі змінами) призначено кваліфікаційний іспит у межах Конкурсу, та визначено черговість етапів його проведення (перший етап – тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий етап – тестування когнітивних здібностей; третій етап – виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду).
За результатами першого етапу кваліфікаційного іспиту – тестування загальних знань у сфері права та знань (з кримінальної спеціалізації) апеляційного загального суду кандидат набрала 150 балів та допущена до другого етапу кваліфікаційного іспиту – тестування когнітивних здібностей.
За результатами другого етапу кваліфікаційного іспиту кандидат набрала 50,1 бала та допущена до третього етапу кваліфікаційного іспиту – виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного загального суду.
За виконання практичного завдання з кримінальної спеціалізації апеляційного загального суду кандидат отримала 130 балів. Кандидата допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання – «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Згідно з пунктом 62 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону анонімне тестування з історії української державності не проводиться в межах кваліфікаційного іспиту під час конкурсів на зайняття вакантних посад суддів, оголошених рішеннями Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, від 23 листопада 2023 року № 145/зп-23. Відповідно до пункту 8.2 розділу 8 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затвердженого рішенням Комісії від 19 червня 2024 року № 185/зп-24, у разі якщо на момент складання іспиту анонімне тестування з історії української державності не проводиться, кожному учаснику, який успішно склав інші тестування та виконав відповідні практичні завдання, додається 40 балів до загального результату іспиту.
Ураховуючи, що на момент складання іспиту анонімне тестування з історії української державності не проводилося, кандидату, який успішно склав інші тестування та виконав відповідне практичне завдання, додано 40 балів до загального результату іспиту.
Отже, загалом результат першого етапу кваліфікаційного оцінювання кандидата становить 370,1 бала.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 липня 2025 року № 127/зп-25 визначено суди, які включаються до другої групи судів на першій стадії конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, а саме: Дніпровський апеляційний суд, Київський апеляційний суд, Львівський апеляційний суд, Одеський апеляційний суд, Харківський апеляційний суд, Миколаївський апеляційний суд.
Висоцька Г.В. надіслала до Комісії заяву про намір претендувати на посаду судді Київського апеляційного суду.
Згідно з рішенням Комісії від 30 липня 2025 року № 143/зп-25 здійснено в межах Конкурсу повторний автоматизований розподіл справ (документів) кандидатів на посади суддів.
Розгляд питання щодо проведення другого етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного суду Висоцької Г.В. розподілено члену Комісії Волковій Л.М.
Пунктом 3 частини четвертої статті 79-3 Закону передбачено, що в межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить спеціальну перевірку стосовно кандидатів на посаду судді, допущених до етапу дослідження досьє та проведення співбесіди кваліфікаційного оцінювання, відповідно до статті 75 Закону. Результати спеціальної перевірки враховуються при ухваленні рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання.
Громадська рада доброчесності (далі – ГРД) 12 січня 2026 року надіслала до Комісії висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Висоцької Г.В. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 09 січня 2026 року.
На спростування висновку ГРД кандидатом Висоцькою Г.В. надано пояснення.
Комісією у складі колегії 15 січня 2026 року встановлено результати спеціальної перевірки Висоцької Г.В., проведено співбесіду, досліджено матеріали досьє, зокрема висновок ГРД, усні та письмові пояснення, загальновідому та загальнодоступну інформацію стосовно кандидата, а також інші обставини, документи та матеріали.
Відповідно до рішення Комісії у складі колегії № 2 від 15 січня 2026 року № 9/ас-26 за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду Висоцька Г.В. набрала 732,76 бала.
У рішенні обґрунтовано кількість набраних балів за результатами оцінювання відповідності судді за визначеними законом критеріями. За результатами складеного кваліфікаційного іспиту Висоцька Г.В. набрала 370,1 бала; за критерієм особистої компетентності – 39,33 бала; за критерієм соціальної компетентності – 38,33 бала; за критеріями доброчесності та професійної етики – 285 балів.
Таким чином, під час проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду Висоцька Г.В. набрала 732,76 бала, що становить більше 75 відсотків суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
III. Зміст висновку Громадської ради доброчесності.
ГРД 09 січня 2026 року затвердила висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Висоцької Г.В. критеріям доброчесності та професійної етики:
1. Кандидат на посаду судді не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показниками «чесність» та «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті» (підпункти 5, 1 пункту 18, підпункт 1 пункту 17 Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджених рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24 (далі – Єдині показники). Кандидат, перебуваючи в статусі судді, під час набуття права на об’єкти цивільних прав допускала поведінку, яка, на думку звичайної розсудливої людини, може завдати шкоди авторитету правосуддя і знизити рівень суспільної довіри до суду. Кандидат під час виконання своїх посадових обов’язків, не поводилася відповідно до свого статусу, не проявляла гідність і добропорядність, діяла всупереч вимогам законодавства, правил професійної етики (підпункти 4.5, 4.11 пункту 4, підпункти 3.17 пункту 3 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики (у редакції від 16 грудня 2020 року); індикатори 7, 14 переліку індикаторів Комісії і ГРД, які вказують на недоброчесність, затвердженого 09 листопада 2023 року. Кандидат приватизувала квартиру, яку було надано як службову матері її чоловіка ОСОБА_1 – як судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та членам її сім’ї. На переконання ГРД, практика виведення житла з числа службових суперечить законодавству та є способом обходу заборони на набуття такої квартири у власність. Наведене може свідчити про те, що кандидат могла отримати право власності на цю квартиру, використовуючи свій статус судді.
2. Суддя не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником «чесність» (підпункти 2, 3 пункту 18 Єдиних показників). У досьє та/або поясненнях судді (кандидата на посаду судді) відсутня переконлива інформація про джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (його, членів сім’ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо їх достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ (підпункт 4.9 пункту 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 11 січня 2019 року). Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав 08 грудня 2015 року чоловік кандидата отримав у подарунок від своєї матері чотирикімнатну квартиру площею 127,2 кв.м вартістю 1 413 701 грн. Загальний дохід свекрухи кандидата за період з 1998 до 2013 року становив 1 455 000 грн (після вирахування податків і зборів), дохід свекра за вказаний період становив близько 14 000 дол. США, а дохід чоловіка кандидата – близько 30 000 дол. США. Вартість квартири становила в доларовому еквіваленті близько 176 000 дол. США, а сукупний дохід сім’ї менше 164 000 дол. США. ГРД також враховує, що чоловік кандидата у 2006 році придбав будинок у Донецькій області площею 50,4 кв.м за 22 771 грн та автомобіль «Subaru Legacy» 2006 року випуску (його вартість у деклараціях кандидат зазначає як «невідома»). У 2013 році чоловіком кандидата та кандидатом придбано автомобіль «Ford Focus» 2012 року випуску (його вартість у деклараціях кандидат зазначає як «невідома»). Також у 2012 році свекор кандидата придбав автомобіль «Toyota Venza» 2012 року випуску. З урахуванням наведеного вище ГРД має обґрунтовані сумніви щодо наявності коштів на придбання квартири в чоловіка кандидата та його батьків, а також законності джерел походження коштів на придбання цієї квартири.
3. Кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показниками дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті, чесність та сумлінність (підпункт 2 пункту 17, підпункт 6 пункту 18, підпункти 6, 3 пункту 19 Єдиних показників). Кандидат не дотримувалася етичних норм, допускаючи поведінку, яка викликає обґрунтований сумнів у звичайної розсудливої людини, зокрема що вона здатна виконувати свої обов’язки чесно, неупереджено, незалежно й компетентно, не була прикладом неухильного додержання принципу верховенства права, вимог законодавства та присяги судді. Кандидат не наводила обґрунтування та належні мотиви щодо підготовлених документів на підставі принципу верховенства права, релевантного законодавства та встановлених фактів під час здійснення професійної діяльності (підпункти 3.9, 3.13 пункту 3 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики (у редакції від 16 грудня 2020 року); індикатори 4, 7 переліку індикаторів Комісії і ГРД, які вказують на недоброчесність, затвердженого 09 листопада 2023 року):
3.1. Кандидат під час здійснення професійної діяльності не вжила достатніх заходів щодо дотримання прав дитини та, імовірно, сприяла створенню підстав для уникнення військовозобов'язаними особами мобілізації згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року, допускаючи поведінку, яка викликає обґрунтований сумнів у звичайної розсудливої людини, що суддя здатний виконувати свої обов’язки чесно, неупереджено, незалежно й компетентно. У справах № 372/568/23, № 372/5856/23, № 372/6582/24 та № 372/3648/22 кандидат задовольнила позов чоловіків про визначення проживання дитини з ними як батьками дитини. ГРД має сумніви, що висновки про залишення дитини з батьком на повному його утриманні у зазначених вище судових рішеннях мало на меті захист порушених прав і інтересів дитини та одного з батьків. Натомість винесення подібних рішень виглядає як створення штучних підстав для отримання відстрочки від мобілізації (інших фактів, які пов’язані з реалізацією права на відстрочку від призову (мобілізації) на військову службу під час мобілізації / звільнення з військової служби).
3.2 15 липня 2025 року у справі № 372/3938/25 кандидат звільнила правопорушника від відповідальності, передбаченої частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись щодо нього усним зауваженням. Однак згідно з приміткою до статті 22 КУпАП від 19 грудня 2024 року можливість звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення виключена при вчинені правопорушення за статтею 173-2 цього Кодексу.
Під час проведення Комісією у складі колегії співбесіди кандидат надала пояснення стосовно зазначених у висновку ГРД обставин, які детально викладені в рішенні від 15 січня 2026 року № 9/ас-26.
Комісія у складі колегії вважала надані кандидатом під час співбесіди пояснення прийнятними, достатніми й такими, що спростовують сумніви ГРД щодо відповідності кандидата критеріям професійної етики та доброчесності.
Водночас Комісією у складі колегії під час співбесіди встановлено, що постановою судді Обухівського районного суду Київської області Висоцької Г.В. від 15 липня 2025 року у справі № 372/3938/25 звільнено особу від адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 173-2 КУпАП, у зв’язку з малозначністю вчиненого правопорушення та оголошено усне зауваження. Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито відповідно до частини другої статті 284 КУпАП. Водночас Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 22 травня 2024 року № 3733-IX (набрав чинності 19 грудня 2024 року) внесено зміни до КУпАП та примітку до статті 22 КУпАП викладено в такій редакції: «положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 121, частиною п’ятою статті 122, статтями 122-2, 122-4, частиною третьою статті 123, частинами другою – п’ятою статті 126, статтями 130, 161-1 і 173-2 цього Кодексу». Отже, згідно з приміткою до статті 22 КУпАП, яка регламентує можливість звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення, положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених, зокрема, статтею 173-2 КУпАП.
Кандидат визнала допущену нею помилку, водночас просила врахувати фактичні обставини вказаної справи про адміністративне правопорушення. Так, потерпіла сторона в судовому засіданні повідомила, що конфлікт із чоловіком вичерпано, вони дійшли примирення, у зв’язку із чим просила не застосовувати до нього покарання. Крім того, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення очевидно, що психологічне насильство щодо дружини вчинено шляхом підвищення на неї голосу. Беручи до уваги позицію потерпілої, продемонстровану під час судового засідання, кандидат вважає, що помилкове застосування нею у вказаній ситуації положень статті 22 КУпАП не завдало реальної шкоди охоронюваним законом суспільним правовідносинам. Висоцька Г.В. зауважила, що з моменту набрання чинності Законом «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» № 3733-IX від 22 травня 2024 року, яким заборонено застосування статті 22 КУпАП до статті 173-2 КУпАП (тобто з 19 грудня 2024 року), нею ухвалено 35 постанов у вказаній категорії справ й лише в одній (згаданій) допущено помилку в частині правозастосування.
Комісія у складі колегії взяла до уваги надані кандидатом пояснення, наголосивши, що професія судді передбачає безперервний професійний розвиток, оскільки як законодавство, так і правозастосовна практика перебувають у постійному динамічному русі. Усвідомлюючи цю особливість, законодавець передбачив обов’язок судді систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де він обіймає посаду (пункт 8 частини сьомої статті 56 Закону).
Ураховуючи викладене, Комісія у складі колегії одноголосно вирішила зменшити бали кандидата за критеріями професійної етики та доброчесності за показником «сумлінність» на 15 балів.
IV. Розгляд Комісією у пленарному складі питання про підтвердження або непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями професійної етики та доброчесності.
Комісією у пленарному складі 01 червня 2026 року проведено співбесіду з кандидатом.
Під час співбесіди кандидат Висоцька Г.В. надала пояснення щодо обставин, викладених у висновку ГРД, аналогічні поясненням, наданим під час співбесіди з Комісією у складі колегії № 2.
Дослідивши висновок ГРД та пояснення Висоцької Г.В., урахувавши результати співбесіди з кандидатом, Комісія у пленарному складі зазначає таке.
Відповідно до Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною (рішення Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/219/17).
У межах процедури кваліфікаційного оцінювання з урахуванням мети і завдань його проведення може виникнути обґрунтований сумнів, який для обізнаного та розсудливого спостерігача вказує на наявність показників, що можуть свідчити про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. Під терміном «розсудливий спостерігач» для цілей кваліфікаційного оцінювання необхідно розуміти людину, чиї уявлення, стандарти поведінки відповідають тим, які зазвичай прийняті серед звичайних людей у нашому суспільстві.
У випадку виникнення такого сумніву обов’язком (повноваженням) Комісії є з’ясування й оцінка усіх аспектів життя і діяльності судді не лише професійного характеру, але й морально-етичного. Комісія з огляду на свій правовий статус повинна визначити, чи відповідає поведінка судді/кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалені резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23), а також у Кодексі суддівської етики (пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19).
Обґрунтований сумнів вважається таким, що виник, у тому числі, й з моменту надання ГРД висновку про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності або інформації стосовно судді.
І хоча Комісія вважає себе зобов’язаною вжити заходів до перевірки обставин, які стали підставою для надання висновку (інформації) ГРД, суддя повинен брати активну участь у спростуванні такого обґрунтованого сумніву. Використовуючи чіткі та переконливі докази, суддя має розвіяти обґрунтований сумнів у наявності індикатора (показника), що може свідчити про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності. Під стандартом доказування «чіткі та переконливі докази» Комісією для цілей кваліфікаційного оцінювання розуміються докази, які залишають в обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача тверду віру або переконання в тому, що є висока ймовірність того, що фактичні твердження судді є правдою.
Якщо суддя не в змозі спростувати існування обставин, що можуть свідчити про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності, то факти, які підтверджують наявність обґрунтованих сумнівів, мають бути оцінені Комісією, оскільки вони мають вплив на авторитет судової влади і суддя усвідомлює необхідність його підтримання за тих чи інших обставин.
З огляду на викладене Комісія має виключити будь-які сумніви щодо походження майна, його добросовісного декларування або публічної поведінки судді не лише з точки зору вимог законодавства, але й з метою зміцнення переконання суспільства в чесності, незалежності, неупередженості та справедливості суддівського корпусу та для того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, поведінка та репутація судді були бездоганними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 9901/124/19).
Велика Палата Верховного Суду в пунктах 146, 159, 160 постанови від 20 листопада 2025 року у справі № 990/148/24 вказала, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади загалом.
Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням.
Від професійних та моральних якостей суддів залежить рівень здійснення правосуддя в державі, а тому особисті й моральні якості кандидата на посаду судді поряд із професійними якостями є визначальними характеристиками під час вирішення питання про призначення його на посаду.
Стосовно приватизації кандидатом службової квартири Комісія зазначає таке.
Під час співбесіди встановлено, що кандидату та її ІНФОРМАЦІЯ_1 сину ____ р.н. належить право власності на квартиру у м. Києві площею 83,1 кв.м. Цей обʼєкт нерухомості набуто на підставі свідоцтва про право власності від 13 жовтня 2015 року в результаті приватизації житла.
Кандидат пояснила, що ця квартира в березні 2013 року надана матері її чоловіка ОСОБА_1 – судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та членам її сімʼї як службове житло. Кандидат, її син та чоловік на той момент проживали та були зареєстровані в цій квартирі, у звʼязку з чим вона з сином прийняли участь в приватизації цього житла. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не брали участі в приватизації квартири, оскільки у 1996 році їм вже було виділено квартиру загальною площею 67,3 кв.м у місті Шахтарську Донецької області в порядку загальної черговості. Однак право приватизації ними використано не в повному обсязі, а після окупації території Донецької області витребування документів щодо приватизації житлового фонду стало неможливим.
Кандидат у поясненнях зазначила, що, оскільки вона, перебуваючи в офіційних шлюбних стосунках з чоловіком, не претендувала на службове житло і не була включена до ордеру, то це є свідченням відсутності в неї наміру отримати у власність це житло. Після виключення квартири із числа службових жилих приміщень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та закріпленням її за ОСОБА_1 та членами її сім’ї кандидат разом із дитиною взяла участь у приватизації квартири, адже була в ній зареєстрована. Крім того, кандидат зауважила, що виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Особа, яка бажає приватизувати службове житло, має право на звернення до керівництва підприємства, установи чи організації, яке надавало службове приміщення, з проханням виключити житло зі службового житлового фонду у зв’язку з відсутністю потреби в його використанні в статусі службового. Отже, вирішення вказаного питання повністю залежить від волі керівництва підприємства, установи чи організації. ОСОБА_1 скористалась лише правом звернення до роботодавця із заявою про виключення квартири із числа службової.
Відповідно до статті 118 Житлового кодексу Української РСР (у редакції від 05 квітня 2015 року) службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.
Положення про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37, визначає порядок надання службових жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду і користування ними.
Відповідно до пункту 2 цього положення службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).
Отже, право на отримання житла має конкретна особа, яка була пов’язана трудовими відносинами з підприємством, установою чи організацією.
Зазначеному вище кореспондує і стаття 132 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07 липня 2010 року, у якій зазначено, що після призначення на посаду суддя Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищого спеціалізованого суду, апеляційного, місцевого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується службовим житлом за місцем знаходження суду.
На час реєстрації у квартирі та початку процедури приватизації службового житла, наданого її свекрусі як судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, кандидат була суддею Петровського районного суду міста Донецька, тобто жодного стосунку до цієї службової квартири, що взагалі розташована в іншій області України, не мала. Натомість зареєструвалася в ній і приватизувала на себе та свою ІНФОРМАЦІЯ_2 дитину.
Відповідно до пункту 17 Єдиних показників дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті – неухильне дотримання суддею (кандидатом на посаду судді) професійних етичних та загальновизнаних моральних правил поведінки у професійній діяльності та особистому житті. Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає цьому показнику, якщо він, зокрема, але не виключно, перебуваючи в нинішньому або будь-якому попередньому статусі, діяв відповідно до правил професійної етики та інших етичних норм, не вчиняв будь-яких дій, що могли / можуть завдати шкоди авторитету правосуддя або відповідному органу, установі, організації.
Комісія вважає, що приватизація кандидатом службового житла, яке було видано її свекрусі і яка вже не мала права на його приватизацію, не сприяє формуванню довіри суспільства до суддівського корпусу загалом, дії Висоцької Г.В. не повною мірою відповідають вимогам Кодексу суддівської етики, яким передбачено обов’язок судді демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя, та пункту 17 Єдиних показників.
Отже, Комісія у пленарному складі, обговоривши це питання, виснує, що такий спосіб набуття Висоцькою Г.В. у власність службової квартири може викликати недовіру в суспільства до всього суддівського корпусу та негативно впливає на авторитет судової влади, представником якої вона є.
Стосовно ухвалення кандидатом рішень у справах № 372/568/23, № 372/5856/23, № 372/6582/24 та № 372/3648/22.
Комісією досліджено ці справи і встановлено, що у справі № 372/568/23 15 березня 2023 року ухвалою суду прийнято позовну заяву, відкрито загальне позовне провадження, призначено до підготовчого судового засідання на 06 квітня 2023 року. Рішенням суду від 06 квітня 2023 року в підготовчому засіданні позовні вимоги задоволено, визначено місце проживання малолітньої дитини за місцем проживання батька та стягнуто аліменти на утримання дитини. Зі змісту ухваленого рішення встановлено, що сторони в судове засідання не з’явились, надіслали заяви про розгляд справи без їх участі, відповідач визнала позовні вимоги, орган опіки та піклування не залучався.
У справі № 372/5856/23 14 грудня 2023 року ухвалою суду прийнято позовну заяву, відкрито загальне позовне провадження, призначено до підготовчого судового засідання на 29 січня 2024 року. 30 квітня 2024 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче судове засідання, призначено справу до судового розгляду по суті. Рішенням суду від 07 листопада 2024 року позовні вимоги задоволено, визначено місце проживання дитини з батьком. Зі змісту ухваленого рішення встановлено, що орган опіки та піклування не залучався.
У справі № 372/6582/24 12 грудня 2024 року ухвалою суду прийнято позовну заяву, відкрито загальне позовне провадження, призначено до підготовчого судового засідання на 28 січня 2025 року; ухвалою суду від 07 березня 2025 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 15 квітня 2025 року. Рішенням суду від 15 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено, визначено місце проживання дитини з батьком. Зі змісту ухваленого рішення встановлено, що відповідач позовні вимоги визнала та просила розглянути справи за її відсутності, орган опіки та піклування залучений.
У справі № 372/3648/22 20 грудня 2022 року ухвалою суду прийнято позовну заяву, відкрито загальне позовне провадження, призначено до підготовчого судового засідання на 31 січня 2023 року. Рішенням суду від 10 квітня 2023 року в підготовчому судовому засіданні позовні вимоги задоволено, шлюб розірвано, визначено місце проживання малолітньої дитини за місцем проживання батька. Зі змісту ухваленого рішення встановлено, що орган опіки та піклування залучений, ним надіслано до суду листа, що спір щодо визначення місця проживання дитини відсутній, та в наданні відповідного висновку немає потреби, сторони в судове засідання не з’явились, представниця відповідача подала заяву про розгляд справи без її участі, зазначивши, що повністю визнає позовні вимоги.
У Висновку № 3 (2002) та Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зауважено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. КРЄС підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути підставою для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
У пункті 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, вказано, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
Беручи до уваги наведені засади та стандарти, Комісія дотримується принципів незалежності правосуддя та не вдається до оцінки судових рішень.
Водночас Комісія виходить із того, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне дотримання прав та їх поновлення. Таким чином, у кожному випадку необхідно звернути увагу, що предметом перевірки під час кваліфікаційного оцінювання є поведінка судді під час розгляду справи та ухвалення рішення на предмет дотримання завдань судочинства. З цією метою Комісія повинна переконатися в тому, що правосуддя в тій чи іншій ситуації відбулося і в діях судді при ухваленні рішення немає ознак нетипової поведінки, свавілля чи грубої недбалості, які б завдавали шкоди справедливому та незалежному судовому розгляду.
Частиною п’ятою статті 19 Сімейного кодексу України передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини (зі змінами), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (зі змінами), органи опіки та піклування провадять свою діяльність, пов’язану із захистом прав дитини, зокрема, з дотриманням принципів забезпечення найкращих інтересів дитини, недопущення дискримінації дітей. Під час розв’язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов’язків матері та батька щодо дитини.
Зокрема, працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання. Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров’я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.
Своєю чергою участь у справі органу опіки та піклування, складання ним висновку фактично є гарантією дотримання прав та інтересів дитини.
Комісією встановлено, що у справах №№ 372/568/23, 372/5856/23 орган опіки та піклування кандидатом не залучався.
Під час співбесіди член Комісії зауважив, що у справі № 372/568/23 не залучено орган опіки та піклування, на що кандидат зазначила, що предметом спору у справі було першочергово стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини. Крім того, відповідачем у справі подано заяву про визнання позовних вимог. Також зауважила, що в деяких справах вона витребувала висновок органу опіки та піклування, в наданні якого було відмовлено, оскільки відповідачем позов визнавався в повному обсязі (відеозапис співбесіди https://www.youtube.com/watch?v=UmTZDcHCOJk, таймкод 2:03:01).
Комісія зауважує, що при дослідженні рішення у справі № 372/568/23 встановлено, що предметом позову вказано визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, тобто визначення місця проживання дитини визначено першочергово.
Також Комісія критично оцінює пояснення кандидата щодо незалучення органу опіки та піклування, оскільки частиною четвертою статті 19 Сімейного кодексу України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Отже, вказана норма є імперативною і не допускає іншої процесуальної поведінки судді, ніж залучення до участі у справах зазначених категорій органу опіки та піклування, чого кандидатом зроблено не було.
На переконання Комісії, якщо такий орган не проти розгляду справи за його відсутності, суд має впевнитися в повноті та достовірності наданого висновку і може зобов’язати орган опіки забезпечити свою участь, якщо цього вимагають інтереси дитини. Водночас, як зазначено вище, у справах № 372/568/23, 372/5856/23 орган опіки та піклування в порушення імперативних приписів статті 19 Сімейного кодексу України залучений до участі у справі не був, а, відповідно, і висновок такого органу щодо обставин проживання та виховання дитини батьками в цих справах відсутній. Стосовно справи № 372/5856/23 кандидат зазначила про залучення такого органу, проте рішення суду жодної згадки про участь його представника та надання відповідного висновку не містить.
У справі № 372/3648/22 орган опіки та піклування був залучений, але висновок не надавався.
На питання члена Комісії стосовно імперативності частини четвертої статті 19 Сімейного кодексу України кандидат підтвердила, що залучення органу опіки та піклування у справах зазначеної категорії є обов’язковим (відеозапис співбесіди https://www.youtube.com/watch?v=UmTZDcHCOJk , таймкод 2:06:50).
Кандидат під час засідання декілька разів зауважила, що Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21 жовтня 1993 року не містить такої підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації як визначення місця проживання дитини із батьком. Зазначила, що рішення про визначення місця проживання батька із дитиною та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини є різні за змістом обставини.
Колегія вважає за необхідне окремо зупинитись на специфічному контексті – на правовому режимі воєнного стану, введеному в Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та неодноразово продовженому в установленому порядку.
В умовах збройного конфлікту та загальної мобілізації суди продовжують здійснювати правосуддя, однак окремі категорії справ набувають якісно іншого суспільного виміру – не лише як правові спори між приватними особами, а як провадження, результат яких може прямо або опосередковано позначатись на питаннях, дотичних до обороноздатності держави та рівності виконання конституційного обов’язку захисту Вітчизни.
До числа таких підвищено чутливих проваджень належать, зокрема, справи про позбавлення батьківських прав матері дитини, визначення місця проживання дитини з батьком, у яких позивачем виступає чоловік призовного віку, що підлягає мобілізації. Таким чином, судове рішення, яким визначається місце проживання дитини з таким батьком, об’єктивно може ставати юридичним підґрунтям для реалізації чи обстоювання права на відстрочку, виїзду за кордон або ж породжувати особливий порядок несення служби. Це є зовнішньою обставиною, яка не залежить від волі суду та не свідчить про будь-яку недобросовісність учасників, однак формує контекст суспільного сприйняття такого провадження.
З огляду на зазначене звичайна розсудлива людина, достатньою мірою поінформована про воєнний контекст та обставини конкретної справи, неминуче оцінюватиме таке провадження через призму питання: чи забезпечив суд таку прозорість судочинства, яка виключає будь-які обґрунтовані сумніви в тому, що інтереси дитини, а не жодні інші міркування, були єдиним і визначальним критерієм ухвалення рішення. Саме цей стандарт, а не питання правильності рішення по суті, є тим зовнішнім виміром, який підлягає оцінці Комісії в межах кваліфікаційного оцінювання.
Комісія наголошує, що підвищена суспільна чутливість таких справ не є підставою для оцінки безпосередньо правової позиції суду. Суддівський розсуд залишається недоторканним. Однак вона є підставою для вищих вимог до зовнішньої переконливості процесу: ретельності, яка є видимою для стороннього спостерігача, повноти залучення незалежних джерел інформації про інтереси дитини, чіткого й доступного для сприйняття обґрунтування кожної процесуальної дії суду.
Визначаючись із досягненням мети кваліфікаційного оцінювання у таких випадках, Комісія виходить із необхідності дотримання двох взаємодоповнювальних засад – наочності («видимості») правосуддя та неприпустимості аномального процесуального поспіху, які в сукупності визначають стандарт зовнішньої переконливості судочинства, обов'язковий для кожного судді незалежно від правильності ухвалених ним рішень по суті.
Вимога, щоб правосуддя не лише чинилось, а й було видно, що воно чиниться, закріплена численними правовими позиціями Європейського суду з прав людини як стандарт оцінки об’єктивної безсторонності суду. Навіть зовнішні ознаки можуть мати вирішальне значення, адже від цього залежить довіра, яку суди в демократичному суспільстві зобов’язані вселяти у своїх рішеннях.
Потреба у забезпеченні очевидності («видимості») здійснення правосуддя безпосередньо відображена і в положеннях Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 21 липня 2006 року № 2006/23. Згідно з пунктом 3.1 поведінка судді має бути бездоганною навіть з точки зору стороннього спостерігача; пункт 3.2 додає, що поведінка та діяльність судді мають підтримувати впевненість суспільства в доброчесності правосуддя.
Зазначені положення відтворені в Кодексі суддівської етики, який зобов’язує суддю докладати зусиль, щоб, на думку звичайної розсудливої людини – законослухняної особи, достатньою мірою поінформованої про факти та процеси, що відбуваються, яка об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони, — його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності.
Неприпустимість процесуального поспіху походить від латинського виразу festinatio justitiae est noverca infortunii. Суть цієї максими зводиться до тези «поспіх – ворог правосуддя», що передає сутність вимоги до якості судового процесу, на противагу лише вимозі до строків його завершення. Поспіх у правосудді — це не просто зайва квапливість: це будь-яке відхилення від процесуальної необхідності, яке залишає враження, що справа не отримала тієї уваги, якої вона потребувала.
Отже, Комісія у пленарному складі вважає, що дії кандидата при розгляді зазначених спорів під час війни у підготовчому судовому засіданні, за відсутності в засіданні сторін та представників органу опіки та піклування, відповідного висновку такого органу свідчать про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.
Комісія також вважає необхідним зазначити про таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Водночас кандидатом у справах № 372/568/23, № 372/6582/24 та № 372/3648/22 з огляду на мету та завдання цивільного судочинства, зазначених у статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, не вказано, у чому ж полягає порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів позивача. В усіх зазначених вище справах відповідач повністю визнає позовні вимоги і ніколи не ставила питання про проживання дітей із собою, тобто фактично спору між сторонами не існує. На переконання Комісії, всі зазначені вище обставини, на думку звичайної розсудливої законослухняної людини, можуть викликати обґрунтовані сумніви у штучності таких позовів, а також в об’єктивності та неупередженості судді.
Крім того, постановою судді Обухівського районного суду Київської області Висоцької Г.В. від 15 липня 2025 року у справі № 372/3938/25 звільнено особу від адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 173-2 КУпАП, у зв’язку з малозначністю вчиненого правопорушення та оголошено усне зауваження. Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито відповідно до частини другої статті 284 КУпАП. Водночас Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 22 травня 2024 року № 3733-IX (набрав чинності 19 грудня 2024 року) внесено зміни до КУпАП та примітку до статті 22 КУпАП викладено в такій редакції: «положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 121, частиною п’ятою статті 122, статтями 122-2, 122-4, частиною третьою статті 123, частинами другою – п’ятою статті 126, статтями 130, 161-1 і 173-2 цього Кодексу». Отже, згідно з приміткою до статті 22 КУпАП, яка регламентує можливість звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення, положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених, зокрема, статтею 173-2 КУпАП.
Кандидат під час засідання визнала допущену нею помилку, просила урахувати фактичні обставини вказаної справи про адміністративне правопорушення (відеозапис співбесіди https://www.youtube.com/watch?v=UmTZDcHCOJk, таймкод 2:20:01).
Комісія беззастережно підтримує положення Коментаря до Кодексу суддівської етики у частині того, що високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, у повсякденному житті має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу і оточуючі люди бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. Неналежна поведінка суддів підриває упевненість громадян у справедливості судової системи. Судді мають усвідомлювати і пам’ятати про те, що вони перебувають під постійним та пильним контролем громадськості. Підтримання високих стандартів поведінки вимагає від суддів уникнення створення враження неналежної поведінки як професійної, так і особистої. Суддя має усвідомлювати, що він представляє судову владу держави, та не допускати зі свого боку поведінки, що може зашкодити авторитету суду.
Також Комісія бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, згідно з якою критерії відбору можуть бути суворішими в тому разі, коли йдеться про відбір суддів, які займають вищі посади в ієрархії: «Суд підкреслив першорядну важливість суворого процесу відбору суддів для забезпечення того, щоб на суддівські посади призначались найбільш кваліфіковані кандидати – як щодо професійної компетентності, так і щодо доброчесності. Суд зазначив: чим вище суд знаходиться в судовій ієрархії, то більш вимогливими повинні бути критерії відбору. На думку Суду, такий відбір не лише забезпечує спроможність судового органу здійснювати правосуддя, але й має вирішальне значення з погляду забезпечення довіри громадськості до судової влади (пункт 84 рішення «Беснік проти Албанії» від 04 жовтня 2022 року).
Комісія враховує, що відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 18 Єдиних показників суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику чесності, якщо, зокрема, але не виключно, надав достовірну та відому йому інформацію в деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, про яку має бути обізнаний, а також надав правдиві усні та/або письмові відомості під час участі в конкурсі, в якому такий суддя (кандидат на посаду судді) брав та/або бере участь; не приховував таких відомостей за наявності підстав вважати, що вони були йому відомі.
Відповідно до підпунктів 1-3 пункту 15 Єдиних показників, суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику незалежності, якщо зокрема, але не виключно: проявляє та підтримує високі стандарти поведінки з метою укріплення суспільної довіри до незалежності суду; здійснює свою діяльність незалежно, у такий спосіб, щоб це було очевидно для звичайної розсудливої людини; здійснює повноваження відповідно до вимог законодавства, правил професійної етики, інших етичних норм щодо незалежності.
Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 17 Єдиних показників суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті, якщо він, зокрема, але не виключно перебуваючи в нинішньому або будь-якому попередньому статусі, діяв відповідно до правил професійної етики та інших етичних норм, не вчиняв будь-яких дій, що могли / можуть завдати шкоди авторитету правосуддя або відповідному органу, установі, організації; дотримувався етичних норм, не допускаючи поведінки, яка могла викликати обґрунтований сумнів у звичайної розсудливої людини, зокрема, що він здатний виконувати свої обов’язки чесно, неупереджено, незалежно й компетентно.
Відповідно до підпунктів 1, 3 пункту 19 Єдиних показників, суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику сумлінності, якщо, зокрема, але не виключно, ефективно організовує виконання своїх повноважень і є дисциплінованим, а також під час здійснення професійної діяльності вживає достатніх заходів щодо дотримання розумних строків вчинення дій, виконання завдань, розгляду справ, заяв, звернень тощо, виготовлення процесуальних документів.
Висоцька Г.В. під час співбесіди не надала чітких і переконливих доказів, якими спростувала б обґрунтовані сумніви в її невідповідності критеріям професійної етики та доброчесності, викладеним у пункті 1 та пункті 3 висновку ГРД.
З огляду на викладене Комісія у пленарному складі доходить висновку, що встановлені обставини свідчать про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата показникам «чесність», «незалежність», «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті», «сумлінність» критеріям доброчесності та професійної етики, що є самостійною підставою для визнання кандидата таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, відповідно до пунктів 5.10 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, у зв’язку з чим при вирішенні питання в порядку абзацу другого частини першої статті 88 Закону 9 членів Комісії (Андрій ПАСІЧНИК, Людмила ВОЛКОВА, Віталій ГАЦЕЛЮК, Роман КИДИСЮК, Володимир ЛУГАНСЬКИЙ, Руслан МЕЛЬНИК, Олексій ОМЕЛЬЯН, Руслан СИДОРОВИЧ, Галина ШЕВЧУК) проголосували за підтвердження рішення колегії про відповідність судді Висоцької Г.В. займаній посаді, а 5 членів Комісії – проти (Михайло БОГОНІС, Ярослав ДУХ, Ігор КУШНІР, Роман САБОДАШ, Сергій ЧУМАК), що відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону має наслідком визнання її такою, що не відповідає займаній посаді.
Стосовно інших обставин, зазначених у висновку ГРД, суддею, на думку Комісії у пленарному складі, надані переконливі докази та пояснення на їх спростування, тому вони не впливають на рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді.
Таким чином, кандидат на посаду апеляційного загального суду Висоцька Г.В. визнається такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді.
Відповідно до абзацу третього пункту 105 параграфа 8 розділу I Регламенту Комісії повний текст проєкту рішення складений та виготовлений Сергієм Чумаком.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 79, 83–86, 88, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, Вища кваліфікаційна комісія суддів України
вирішила:
визнати Висоцьку Ганну Володимирівну такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.
Головуючий Андрій ПАСІЧНИК
Члени Комісії: Михайло БОГОНІС
Людмила ВОЛКОВА
Віталій ГАЦЕЛЮК
Ярослав ДУХ
Роман КИДИСЮК
Ігор КУШНІР
Володимир ЛУГАНСЬКИЙ
Руслан МЕЛЬНИК
Олексій ОМЕЛЬЯН
Роман САБОДАШ
Руслан СИДОРОВИЧ
Сергій ЧУМАК
Галина ШЕВЧУК
