Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:
головуючого – Андрія ПАСІЧНИКА,
членів Комісії: Михайла БОГОНОСА, Людмили ВОЛКОВОЇ, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Надії КОБЕЦЬКОЇ, Олега КОЛІУША, Ігоря КУШНІРА, Володимира ЛУГАНСЬКОГО, Олексія ОМЕЛЬЯНА, Романа САБОДАША (співдоповідачі – усі члени Комісії),
розглянувши питання про звернення до Вищої ради правосуддя про вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя,
встановила:
Фактичні обставини, які стали підставою для ухвалення рішення.
Станом на 01 червня 2023 року в Україні утворилась одна з наймасштабніших кадрових криз. Констатовано нестачу третини суддів в українських судах. Найбільш загрозливою була ситуація в апеляційних судах, де спостерігався постійний відтік кадрів. Дефіцит становив 62 % суддів, оскільки упродовж 8 років (з 2016 року) не здійснювалося призначення суддів апеляційних судів. Необхідність подолання кадрової кризи в судах стала одним із ключових елементів Програми фінансової підтримки України від Європейського Союзу (Ukraine Facility), яка передбачає отримання Україною протягом 2024–2027 років 50 млрд євро.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах (далі – Конкурс).
Рішенням Комісії від 11 серпня 2025 року № 150/зп-25 затверджено рейтинг кандидатів на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних адміністративних судах за результатами кваліфікаційного оцінювання в межах Конкурсу.
Рішенням Комісії від 13 серпня 2025 року № 153/зп-25 затверджено рейтинг кандидатів на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних господарських судах за результатами кваліфікаційного оцінювання в межах Конкурсу.
15 серпня 2025 року рішеннями Вищої кваліфікаційної комісії суддів було внесено Вищій раді правосуддя рекомендації щодо призначення 42 кандидатів на посади суддів апеляційних адміністративних судів та 55 кандидатів на посади апеляційних господарських судів.
Рішенням Комісії від 19 вересня 2025 року № 172/зп-25 затверджено рейтинг кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання на зайняття вакантних посад суддів у Житомирському апеляційному суді.
Рішенням Комісії від 24 вересня 2025 року № 179/зп-25 затверджено рейтинг кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання на зайняття вакантних посад суддів у Сумському апеляційному суді.
29 вересня 2025 року рішеннями Вищої кваліфікаційної комісії суддів було внесено Вищій раді правосуддя рекомендації щодо призначення 14 кандидатів на посади суддів Житомирського апеляційного суду та 19 кандидатів на посади суддів Сумського апеляційного суду.
Таким чином, станом на 27 жовтня 2025 року Комісією в межах Конкурсу внесено Вищій раді правосуддя рекомендації на призначення 130 кандидатів на посади суддів в апеляційних судах.
19 червня 2025 року Верховною Радою України прийнято постанову № 4511-IX «Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень у правоохоронних органах, судах та органах судової влади». За змістом вказаної постанови основними завданнями Тимчасової слідчої комісії, серед іншого, визначено: збір, аналіз та перевірка інформації щодо можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень у діяльності органів прокуратури, Національної поліції України, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, інших органів, які здійснюють правоохоронні функції, та судів усіх рівнів, крім питань здійснення правосуддя судом, та підготовка та подання Верховній Раді України пропозицій щодо змін до законодавства, спрямованих на посилення прозорості, відповідальності та незалежності правоохоронних органів, судів та органів судової влади. Членами Тимчасової слідчої комісії було обрано народних депутатів України: Бакунця Павла Андрійовича, Божика Валерія Івановича, Бужанського Максима Аркадійовича, Власенка Сергія Володимировича, Гнатенка Валерія Сергійовича, Констанкевич Ірину Мирославівну, Мамку Григорія Миколайовича.
19 серпня 2025 року на своєму засіданні Тимчасова слідча комісія Верховної Ради з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень в правоохоронних органах, судах та органах судової влади ухвалила рішення затвердити склад консультативно-дорадчого органу (експертної групи), до складу якої включила таких осіб: Антипенко Ірину Вікторівну, Басистого Антона Сергійовича, Волоха Карла Максимовича, Демчука Антона Михайловича, Іщенка Олега Борисовича, Кишакевича Лева Юрійовича, Коноваленко Єлизавету Олександрівну, Кравця Ростислава Юрійовича, Крикун-Труша Артема Вікторовича, Лабу Мирослава Стефановича, Лутковську Валерію Володимирівну, Максимова Дмитра Анатолійовича, Мамченко Наталю Сергіївну, Маштабея Сергія Валентиновича, Новикова Станіслава Олеговича, Оджиковського Віталія Олеговича, Павліченка Олександра Миколайовича, Поладова Араза Карамовича, Солодка Євгена Вікторовича, Стасюка Ореста Любомировича, Фоміна Ігоря Юрійовича, Ханіна Семена Григоровича, Шрама Олега Валерійовича, Яремову Інну Вікторівну.
Комісія відзначає, що окремі члени Консультативно-дорадчого органу (експертної групи) Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень в правоохоронних органах, судах та органах судової влади є особами, які здійснюють представництво інтересів кандидатів на посади суддів апеляційних судів, які з тих чи інших підстав не підтвердили здатності здійснювати правосуддя в апеляційних судах або суддів, які визнані такими, що не відповідають займаній посаді.
Як вбачається із Стенограми засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень у правоохоронних органах, судах та органах судової влади від 07 жовтня 2025 року, Фомін І.Ю. відзначив наступне: «…ми використовували і також досвід наших членів експертної групи, які безпосередньо приймали участь, в тому числі в засіданнях Вищої ради правосуддя, представляли інтереси, а частина адвокатів приймала і пряму участь в конкурсах на зайняття посади судді… Я також хочу звернути вашу увагу, що ми зараз не оперуємо доказами, а ми оперуємо інформацією, тобто ми отримали інформацію, всю інформацію ми проаналізували, зробили якісь свої попередні висновки… Технічно ми не могли її перевірити.…». За результатами обговорення питань ТСК було вирішено звернутись до Президента України з пропозицією розглянути ситуацію, яка склалась у ВККС за результатами проведення конкурсу в апеляційні суди, з пропозицією прийняти необхідні процедурні рішення, а також направити звернення до підрозділу Офісу Президента, який займається підготовкою відповідних указів, проведенням відповідних перевірок і так далі.
15 жовтня 2025 року Голова Тимчасової слідчої комісії взяв участь у записі програми на тему «Українська судова і антикорупційна система: як країна втратила контроль над власним правосуддям» для каналу YouTube «Кабінет експертів», де відзначив: «… Визначення доброчесності не існує… Велика кількість непрофесійних людей потрапила не просто в суди, а потрапили на адміністративні посади…»
17 жовтня 2025 році Голова Тимчасової слідчої комісії, коментуючи актуальну діяльність Тимчасової слідчої комісії з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень в правоохоронних органах, судах та органах судової влади в ефірі каналу "СУПЕРПОЗИЦІЯ", відзначив, що Комісія буде пропонувати зміни до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в частині нарахування балів в процедурі кваліфікаційного оцінювання. Попри це Голова ТСК також відзначив, що співбесіди з кандидатами свідчать про те, що «… ніхто не пояснює, чому хтось поставив кандидату за співбесіду не 400 балів, а 100… Ми запросили керівника ВККС…, ми запросили членів ВККСУ, ми запросили іще деяких осіб, які можуть бути сюрпризом для членів ВККСУ…»
13 та 14 жовтня 2025 року Тимчасова слідча комісія звернулась до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із запрошенням членів ВККСУ Михайла Богоноса, Надії Кобецької, Андрія Пасічника, Романа Сабодаша та Галини Шевчук взяти участь у засіданні Комісії 21 жовтня 2025 року.
10 жовтня 2025 року Тимчасова слідча комісія звернулась до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з вимогою надати витребувані нею документи. Відповідне звернення було задоволено і документи були надані Тимчасовій слідчій комісії.
З метою забезпечення виконання Тимчасовою слідчою комісією її завдання із підготовки та подання Верховній Раді України пропозицій щодо змін до законодавства, спрямованих на посилення прозорості, відповідальності та незалежності правоохоронних органів, судів та органів судової влади, члени Комісії вирішили взяти участь у відповідних засіданнях Комісії.
На засіданні Тимчасової слідчої комісії 21 жовтня було заслухано тільки голову Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Андрія Пасічника та кандидатів на посади суддів апеляційних судів – суддю Донецького окружного адміністративного суду, яка відряджена до Житомирського окружного адміністративного суду, Шувалову Тетяну Олександрівну та суддю Святошинського районного суду міста Києва Зайця Тараса Олександровича.
Того ж дня, 21 жовтня 2025 року, Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України на своєму веб-сайті розмістила новину про те, що вона провела чергове засідання, яке було присвячене розслідуванню можливих зловживань під час проведення конкурсу на посади суддів апеляційних судів, який здійснювала Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС). За повідомленням ТСК голова ТСК відзначив: «Ми бачимо серйозні суперечності між офіційними поясненнями та фактичними діями». Крім того, за заявою про участь у засіданні ТСК було заслухано діючих суддів - кандидатів на посади суддів апеляційних судів.
Також 21 жовтня 2025 року ТСК, попри імперативні приписи частини другої статті 7 Закону України «Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України», статей 49, 92, 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», надіслала на адресу Комісії запрошення про виклик на її засідання членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Романа Сабодаша та Сергія Чумака на 23 жовтня 2025 року. Відповідні звернення зареєстровано в Комісії 22 жовтня 2025 року.
22 жовтня 2025 року членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддею Третього апеляційного адміністративного суду, який відряджений до Комісії, Сергієм Чумаком, було проінформовано голову ТСК про неможливість прибуття на засідання Комісії, з огляду на приписи частини другої статті 7 Закону України «Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України», статей 49, 92, 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
23 жовтня 2025 року об 11:51 у телеграмканалі «Макс Бужанский» російською мовою було повідомлено «…Член ВККС Чумак, вызванный на заседание ТСК по вопросам коррупции в правоохранительных органах и судах, сообщил, что он не придёт… хм…Придёт, конечно, но доставленный приводом, вангую, сегодня ТСК примет такое решение.»
23 жовтня 2025 року об 14:26 в телеграмканалі «Макс Бужанский» російською мовою було повідомлено: «ТСК приняла решение поручить главе комиссии Сергею Власенко обратиться в Национальную Полицию по поводу привода на заседание ТСК члена ВККС Чумака», а також було здійснено ряд публікацій о 14:34, 14:47, 14:51 та 17:59, в яких викладено у субєктивній інтерпретації частину запитань та відповідей із закритого засідання Комісії.
Джерела права
Статтею 6 Конституції України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є, зокрема розмежування повноважень між різними органами державної влади, що означає самостійне виконання кожним із них своїх функцій та здійснення повноважень відповідно до Конституції та законів України (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2016 року N 5-рп/2016).
Відповідно до статті 89 Конституції України Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.
У п. 3.3. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 року № 5-р/2019 відзначено, що за своїм конституційним статусом комітети Верховної Ради України є органами, які мають предметно визначену компетенцію і забезпечують здійснення парламентом його повноважень (абзац перший підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 5 березня 2003 року N 5-рп/2003). Це також стосується вказаних тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій.
Викладене свідчить, що Конституція України вимагає чіткого визначення предмету діяльності тимчасової слідчої комісії. При цьому такий предмет діяльності ТСК має неодмінно кореспондуватися з конституційно визначеними повноваженнями Верховної Ради України.
Саме такий підхід є необхідною умовою забезпечення передбаченого Конституцією України принципу верховенства права, що розкривається, зокрема у частині другій статті 6, за якою органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, частині другій статті 19, за якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначені конституційні приписи знайшли своє відображення у низці приписів Закону України «Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України». Так, нормами згаданого Закону установлено таке: 1) про утворення слідчої комісії Верховна Рада України приймає постанову, в якій, серед іншого, визначає завдання слідчої комісії і коло питань, що підлягають розслідуванню (частина 4 статті 4 Закону), 2) тимчасова слідча комісія має право у порядку, визначеному законом, отримувати необхідну для своєї діяльності інформацію, документи, матеріали та інші відомості, що стосуються предмета розслідування, від державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових, службових осіб, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх керівників (або посадових осіб, що виконують їх обов'язки), запрошувати осіб, зазначених у частині першій статті 19 цього Закону, для отримання показань чи пояснень з питань, щодо яких проводиться розслідування слідчою комісією, заслуховувати їх на своєму засіданні, ставити їм запитання (частина 1 статті 12 Закону); 3) посадові особи (крім Президента України та суддів Конституційного Суду України, суддів судів загальної юрисдикції), службові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівники (або посадові особи, що виконують їх обов'язки) підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян та окремі громадяни зобов'язані з'явитися на запрошення слідчої комісії і дати правдиві показання чи пояснення про відомі їм обставини з питань, що є предметом розслідування, у порядку, встановленому законом (частина 1 статті 19 Закону), 4) для розгляду попередньо визначених питань на засідання слідчої комісії або її робочих груп можуть бути запрошені посадові особи (крім Президента України, суддів Конституційного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції), службові та інші особи, присутність яких визнана слідчою комісією необхідною. Слідча комісія завчасно, але не пізніш як за три дні, в письмовій формі повідомляє про це керівників державних органів, органів місцевого самоврядування, керівників (або посадових осіб, які виконують їх обов'язки) підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, представники яких запрошуються на засідання слідчої комісії (частина друга статті 7 Закону). Частиною 4 статті 19 Закону передбачено, що у разі, якщо запрошена слідчою комісією посадова, службова чи інша особа не з'являється на засідання слідчої комісії без поважних причин, слідча комісія має право прийняти рішення про застосування до неї приводу, виконання якого забезпечується органами внутрішніх справ у встановленому законом порядку.
Отже, повноваження ТСК не є безмежними та не можуть стосуватись необмеженого кола питань, а перебувають у прямій залежності від характеру завдань, що ставляться перед тимчасовою слідчою комісією. У цьому зв’язку варто звернути увагу, на те, що пунктом 1 постанови Верховної Ради України про утворення ТСК від 19 червня 2025 року № 4511-IX не віднесено до основних завдань Тимчасової слідчої комісії збір, аналіз та перевірка інформації щодо можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень у діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Частиною десятою статті 131 Конституції України встановлено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.
Конституційний Суд України, ураховуючи свої юридичні позиції, висловлені у рішеннях від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, неодноразово наголошував, що приписи Конституції України, що гарантують незалежність та недоторканність суддів, пов'язані з принципом поділу державної влади й зумовлені потребою забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади; передусім заборонено вплив на суддів у будь-який спосіб, що, зокрема є забороною стосовно всіх суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.
У Висновку КРЕС для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001), на основі насамперед Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо незалежності, ефективності та ролі суддів від 13 жовтня 1994 року № (94)122, розглядалися питання загальних інституційних рамок і гарантій забезпечення незалежності судової влади у суспільстві та було наголошено, зокрема на необхідності незалежності судової влади як стосовно виконавчої та законодавчої гілок влади, конкретних сторін спору, так і суспільства загалом. Забезпечення незалежності судової влади пов’язано з гарантуванням такої незалежності національними стандартами на найвищому рівні, призначенням та просуванням суддів по службі поза політичними міркуваннями, за рішенням незалежного органу та на підставі «об’єктивних критеріїв», наявністю належних механізмів притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, дотриманням незмінюваності суддів, яка має бути чітко визначеною складовою їхньої незалежності та закріплюватися на найвищому рівні національного законодавства, а також належною оплатою праці суддів, що має встановлюватися законом і не може бути зменшена.
Означені аспекти інституційної незалежності судової влади відтворені у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17 листопада 2010 року CM/Rec (2010) 12, в якій акцентовано, що незалежність суддів гарантується незалежністю судової влади загалом; це є істотним проявом принципу верховенства права (пункт 4). Забезпечення її зовнішньої незалежності пов’язано із вжиттям усіх необхідних заходів для забезпечення поваги, захисту і сприяння незалежності та неупередженості суддів (пункт 13).
Інституційна незалежність судової влади є також необхідною умовою дотримання вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі — Конвенція) в аспекті забезпечення права на справедливий суд.
Підтвердженням цього є й практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так, підсумовуючи свої попередні позиції у рішенні по справі «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року, ЄСПЛ наголосив, що для того, щоб встановити, чи може суд вважатися «незалежним» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, слід звернути увагу, inter alia, на спосіб призначення його членів і строк їхніх повноважень, існування гарантій проти тиску ззовні та на питання, чи створює орган видимість незалежного. ЄСПЛ одночасно вказав, що участь політичних органів парламенту у кадрових рішеннях щодо суддів без належних гарантій незалежності й безсторонності є несумісною з вимогами статті 6 Конвенції. Суд констатував порушення через політичний вплив парламенту на кадрові рішення щодо судді. У цьому контексті спроби ТСК оцінювати "професійність" кандидатів, вимагати пояснення мотивів виставлення балів і публічно ставити під сумнів рішення Комісії відтворюють модель політичного втручання, визнану ЄСПЛ несумісною з принципом незалежності судової влади.
Статтею 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України. Відповідно до статті 102 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який є суддею або державним службовцем, на час здійснення повноважень зберігаються посада, статус і місце роботи. При цьому частиною другою статті 49 цього Закону установлено, що суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду.
За змістом статей 83, 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища кваліфікаційна комісія України проводить кваліфікаційне оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за критеріями: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України № 1402-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII вказав на те, що аналіз статті 131 Конституції України, статей 92, 93 Закону № 1402-VIII дає підстави стверджувати, що жоден інший орган чи установа не уповноважені здійснювати конституційні функції добору та оцінювання суддів.
Викладене свідчить про особливий статус Вищої кваліфікаційної комісії суддів України як органу державної влади, на який покладено конституційну функцію з добору та обрання за конкурсом суддів.
З метою забезпечення належного виконання членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України своїх обов’язків законодавець установив гарантії їх незалежності. Так, відповідно частини 11 статті 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вплив на членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у будь-який спосіб забороняється, а ст. 344 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність у разі вчинення незаконного впливу у будь-якій формі на члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків.
Такий підхід є притаманним не тільки для України, а і відповідає загальноєвропейським стандартам. Так, у п. 2.2. Звіту Робочої групи Європейської мережі судових рад щодо кодексів поведінки для членів судових рад, схваленого 09 червня 2023 року, вказано на те, що члени судових рад повинні бути вільними від обставин або впливів, які ставлять під загрозу або можуть розглядатися як такі, що ставлять під загрозу виконання ними своїх обов'язків. З цією метою члени судових рад повинні зберігати незалежність від будь-якого внутрішнього чи зовнішнього впливу та не повинні ні звертатися, ні приймати вказівки від будь-якої особи, установи, органу чи організації.
Слід звернути увагу на те, що у п. 37 Висновку Консультативної Ради Європейських Суддів № 24 (2001) «Еволюція судових рад і їх роль у незалежних і безсторонніх судових системах» наголошується на важливості гарантій перебування на посаді усього складу ради як однієї з найважливіших передумов її незалежності. Судді, обрані до судової ради, повинні мати такі самі гарантії, що надаються суддям, які відправляють правосуддя, зокрема гарантії щодо умов праці та строку перебування на посаді, а також щодо забезпечення права на справедливий суд у разі притягнення до дисциплінарної відповідальності, відсторонення або звільнення. Члени ради, які не є суддями, повинні мати однакового рівня захист. Члени ради, які є суддями та не є суддями, повинні користуватись однаковими імунітетами, як це передбачено у Висновку № 3 (2002).
Позиція Комісії з огляду на джерела права.
На переконання Комісії діяльність Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, утвореної постановою від 19 червня 2025 року № 4511-ІХ, у тій частині, в якій вона стосується перевірки кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних судів, втручання у перебіг конкурсу, а також вимагання пояснень і документів від членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, є такою, що суперечить Конституції України, законам України та міжнародним стандартам незалежності органів суддівського врядування з огляду на таке.
1. Щодо особливостей правового статусу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
Як вже відзначалось раніше, Вища кваліфікаційна комісія суддів є органом суддівського врядування, який проводить кваліфікаційне оцінювання, встановлює, чи здатний кандидат здійснювати правосуддя у відповідному суді. Комісія підкреслює, що конкурс на посади суддів апеляційних судів проводиться за участі Громадської ради доброчесності, яка є інституційно незалежним від Комісії учасником процедури кваліфікаційного оцінювання, з метою підвищення довіри до конкурсних процедур.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 прямо зауважив, що жоден інший орган чи установа не уповноважені здійснювати конституційні функції добору та оцінювання суддів, включно з визначенням відповідності кандидатів вимогам до здійснення правосуддя у конкретному суді. Це включає як перевірку кандидата, так і ухвалення рішення про внесення рекомендації до Вищої ради правосуддя.
Контроль за тим, як саме ВККСУ має проводити конкурси на посади суддів поза процедурою, яка визначена Законом України «Про судоустрій та статус суддів», не допускається.
Єдиним допустим механізмом “контролю” за рішеннями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є процедура з розгляду рекомендацій Комісії та внесення подань Вищою радою правосуддя про призначення суддів Президентові України. Саме Президент України завершує багатоступеневу процедуру з призначення суддів.
Зазначена модель є проявом конституційного принципу взаємного стримування і противаг між органами судової влади та гарантує, що оцінка професійної придатності кандидата на посаду судді є виключно предметом спеціальних процедур, не підпорядкованих політичним інтересам.
Крім того, Закон також передбачає можливість здійснення обмеженого судового контролю за рішеннями Комісії.
Жодна норма Конституції України чи закону не наділяє будь-яких інших субʼєктів правом повторно або паралельно оцінювати кандидатів, правом визнавати недостатніми мотиви оцінок, наданих членами Комісії за результатами співбесіди, правом формувати альтернативні «рейтинги», «переліки порушень» чи «списки сумнівних призначень».
Це також узгоджується з послідовною позицією Конституційного Суду України, згідно з якою гарантії незалежності суддів і органів суддівського врядування випливають із поділу влади та спрямовані на запобігання впливу інших гілок влади на здійснення правосуддя і кадрові рішення в судовій владі. Такий вплив заборонений незалежно від його форми – пряма вимога, публічне дискредитаційне інформаційне тло, погрози політичними наслідками, вимагання пояснень тощо.
2. Межі мандату Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України
Відповідно до статті 89 Конституції України та пункту 3.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 № 5-р/2019 Верховна Рада України може утворювати тимчасові слідчі комісії для розслідування питань, що становлять суспільний інтерес, виключно у межах власних конституційних повноважень як парламенту. ТСК є допоміжним парламентським інструментом здійснення парламентського контролю, а не органом із універсальною слідчою компетенцією.
Ця логіка прямо пов’язана з приписами статті 6 Конституції України (поділ влади) та частини другої статті 6 і частини другої статті 19 Конституції України, які зобов’язують органи державної влади діяти лише в межах і у спосіб, визначених Конституцією та законами України. Тобто обсяг компетенції ТСК має бути чітко визначений у постанові Верховної Ради про утворення ТСК; узгоджений із природою парламентського контролю; таким, що не підміняє собою конституційні повноваження інших органів публічної влади.
Постанова Верховної Ради України від 19 червня 2025 року № 4511-IX визначає, що основними завданнями ТСК є, серед іншого, збір, аналіз та перевірка інформації щодо можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень у діяльності органів прокуратури, Національної поліції України, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, інших органів, які здійснюють правоохоронні функції, та судів усіх рівнів, крім питань здійснення правосуддя судом.
Комісія наголошує, що зазначеною постановою до основних завдань ТСК не віднесено збір, аналіз чи перевірку інформації щодо можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень у діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Інакше кажучи, Верховна Рада України не наділила ТСК повноваженням здійснювати контрольні, ревізійні чи оцінювальні дії стосовно діяльності ВККСУ як органу суддівського врядування, в тому числі стосовно: кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних судів; визначення рейтингів кандидатів; рішень про рекомендацію кандидатів до призначення; практики застосування критеріїв професійної, особистої і соціальної компетентностей, а також критерію доброчесності та професійної етики. При цьому Комісія окремо звертає увагу на те, що на момент прийняття постанови Верховної Ради України про утворення ТСК (19 червня 2025 року) ані рейтингів кандидатів на посади суддів апеляційних судів, ані рекомендацій про призначення кандидатів на посади суддів апеляційних судів Комісією не було ухвалено, а отже, така постанова і не могла містити відповідних завдань.
Попри це публічні заяви окремих членів ТСК про «велику кількість непрофесійних людей», та про «відсутність пояснення різниці балів» є формою попереднього, публічного і політичного оцінювання результатів конкурсу. І це при тому, що під час засідання ТСК 7 жовтня 2025 року було офіційно зафіксовано, що ТСК «не оперує доказами, а оперує інформацією», а також що вона спирається на досвід членів експертної групи, які представляли інтереси кандидатів і були безпосередніми учасниками тих самих процедур, які ТСК зараз критикує. Таке може свідчити про вихід за межі компетенції, у спосіб, який не відповідає стандартам об’єктивності, змагальності та безсторонності. Такі заяви виходять за межі інформування суспільства і стають інструментом дискредитації процедури кваліфікаційного оцінювання, підриву довіри до ухвалених рішень ВККСУ.
Відтак, на переконання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, сама риторика заяв ТСК може свідчити про те, що вона не обмежується підготовкою пропозицій щодо вдосконалення законодавства у майбутньому (що могло б бути її легітимною метою), а фактично намагається поставити під сумнів уже ухвалені рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо конкретних кандидатів, вплинути на реалізацію цих рішень у Вищій раді правосуддя, поставити під сумнів доцільність внесення відповідних подань Президенту України щодо призначення суддів.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України відзначає, що така діяльність ТСК є спробою політичного підпорядкування органу суддівського врядування парламентській гілці влади, результатом якого стане підрив інституційної незалежності ВККСУ та дискредитація процедур добору суддів, що мають здійснюватися винятково в межах компетенції, визначеної законом.
Заміщення або ревізія оцінок ВККСУ політичним органом є підміною передбаченої законом процедури конкурсу на політичну процедуру добору суддів, що прямо суперечить рішенню Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020, в якому наголошено, що повноваження щодо оцінювання суддів не можуть бути перерозподілені між іншими органами, навіть якщо ці органи посилаються на «суспільний інтерес».
Таким чином, здійснюючи «перевірку конкурсу в апеляційні суди», «ревізію» мотивів виставлення балів кандидатам, «виявлення суперечностей між офіційними поясненнями та фактичними діями», члени тимчасової слідчої комісії фактично створили альтернативну оцінку здатності конкретних кандидатів здійснювати правосуддя, яка вийшла за межі завдань, визначених у постанові Верховної Ради України (ultra vires).
Дії Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України в частині спроб здійснення «нагляду» за рішеннями ВККСУ мають ознаки втручання в діяльність суддівського врядування та в діяльність членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів як державних діячів.
3. Ризики для незалежності майбутніх суддів апеляційних судів.
По-перше, Комісія наголошує на тому, що до складу консультативно-дорадчого органу (експертної групи) ТСК включено осіб, які представляють інтереси кандидатів, що не підтвердили здатності здійснювати правосуддя в апеляційних судах. Це означає, що учасники конкурсу та їхні представники отримали можливість через ТСК публічно ставити під сумнів результати кваліфікаційного оцінювання інших кандидатів. Відтак конкуренція між кандидатами, яка за законом має завершуватися рішенням ВККСУ, переноситься у політичну площину роботи органу, який не наділений повноваженнями здійснювати повторне оцінювання. Така практика створює ризик системного тиску на кандидатів, які пройшли Конкурс і рекомендовані до призначення, з метою дискредитувати їх як «непрофесійних» чи «сумнівних» та таким чином зменшити їхню стійкість до політичного впливу в майбутньому.
По-друге, Комісія у цьому контексті зазначає, що окремі публічні заяви членів ТСК та “експертної групи”, у яких стверджується про нібито «велику кількість непрофесійних людей», а також про «відсутність пояснення різниці балів» між кандидатами, фактично ставлять негативне публічне тавро на кандидатів, уже рекомендованих Комісією до призначення. Такі узагальнені твердження не ґрунтуються на встановлених фактах або рішеннях уповноважених законом органів і прямо суперечать заявленій у стенограмі засідання ТСК від 07 жовтня 2025 року позиції, що ТСК «не оперує доказами, а оперує інформацією». Унаслідок цього кандидати, які успішно підтвердили здатність здійснювати правосуддя в апеляційних судах, публічно подаються як непридатні до свого призначення. Звертає на себе увагу і те, що така комунікація здійснюється напередодні ухвалення Верховним Судом рішень за позовами кандидатів стосовно окремих етапів конкурсу.
Публічні заяви про можливість застосування до члена ВККСУ «приводу» створюють для суспільства сигнал, що і незалежний орган суддівського врядування, і його члени можуть бути об’єктами політичної дискредитації. Така демонстрація поєднана з погрозами ініціювати дії правоохоронних органів, формує атмосферу, в якій майбутній суддя може сприймати свою подальшу кар’єру як залежну від політичних сил. Це є несумісним з гарантією незалежності та безсторонності судді і створює так званий «охолоджувальний ефект» (chilling effect), коли суддя чи член органу суддівського врядування у майбутньому може утримуватися від ухвалення непопулярних, але законних рішень через острах стати об’єктом публічної атаки або тиску.
Європейський суд з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» підкреслив, що незалежність судової влади оцінюється не лише через формальні гарантії, а й через зовнішній вигляд незалежності — тобто те, чи має суспільство підстави вважати, що суддя є вільним від політичного тиску (§ 103 рішення). Якщо майбутній суддя апеляційного суду ще до призначення публічно описується як «непрофесійний», «сумнівний», «такий, що не заслуговує балів», причому це робить політичний орган, який претендує на право втручатися в кадрові питання судової влади, то довіра суспільства до незалежності цього судді підривається до початку здійснення правосуддя. У подальшому будь-яке рішення такого судді в суспільно значущій справі може бути поставлене під сумнів не за правовими аргументами, а через політично сформований наратив про нібито його непрофесійність та «нелегітимність» повноважень.
Комісія наголошує, що така ситуація створює передумови для масового зловживання правом на відвід судді у майбутньому: сторона у справі потенційно зможе заявляти відвід не тому, що суддя демонструє упередженість чи є встановлені законом підстави, а посилаючись на політичні заяви членів ТСК про «сумнівність призначення» як на доказ відсутності суду, встановленого законом та упередженості судді. Це становить загрозу не лише для окремого судді, а й для стабільності та безперервності роботи органів судової влади загалом.
4. Ризик ймовірного впливу на суд, який розглядає спори між кандидатами та Комісією.
Комісія звертає окрему увагу на те, що діяльність Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, в частині, що стосується органів суддівського врядування, є не тільки публічною дискредитацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а й створює загрозу незалежності судів, які вже здійснюють правосуддя у спорах щодо конкурсу на посади суддів апеляційних судів та перевіряють правомірність рішень ВККСУ.
Станом на дату ухвалення цього рішення на розгляді Верховного Суду перебувають справи щодо оскарження рішень комісії в межах конкурсів до апеляційних адміністративних та апеляційних господарських судів. Тобто ці питання вже є предметом судового контролю, а відтак, належать виключно до юрисдикції суду.
Попри це, члени Тимчасової слідчої комісії до ухвалення будь-яких остаточних судових рішень публічно заявляють про «незаконність діяльності ВККС», ставлять під сумнів правомірність результатів перевірок практичних завдань кандидатів і проведення співбесід із ними. Такі заяви супроводжуються ініціюванням «перевірки конкурсу в апеляційні суди» та спробами отримати пояснення від членів Комісії в порядку квазідопиту.
Зміст згаданих публічних заяв і дій ТСК фактично містить не лише політичну оцінку діяльності ВККСУ, але й непрямо формує очікуваний результат судових проваджень, зокрема шляхом: публічного ствердження про нібито «незаконність» окремих етапів конкурсу; попереднього оголошення окремих кандидатів «непрофесійними» або такими, що не заслуговують на високі бали; заяв про необхідність «процедурних рішень» з боку Президента України та залучення правоохоронних органів.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно наголошує, що контроль за судами з боку політичних органів, особливо тоді, коли цей контроль спрямований на досягнення конкретного результату у справі, є несумісним із вимогами статті 6 Конвенції щодо незалежного і безстороннього суду. Суд неодноразово висловлював своє негативне ставлення щодо спроб органів несудової гілки влади втрутитись у судовий розгляд, визнавши їх такими, що ipso facto не відповідають поняттю «незалежного і безстороннього суду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справі «Совтрансавто-Холдинг проти України» (Sovtransavto Holding v. Ukraine), заява № 48553/99, п. 80, ECHR 2002-VII,). У згаданому рішенні у справі «Совтрансавто-Холдинг проти України» (Sovtransavto Holding v. Ukraine) (п. 80) Суд відзначив, що немає значення, чи справді оскаржуване втручання вплинуло на хід провадження. Втручання органів виконавчої і законодавчої влади свідчать про відсутність поваги до судової влади як такої та виправдовують сумніви щодо незалежності і безсторонності судів. З огляду на рішення у справі «Агрокомплекс проти України» варто виснувати, що втручання органів законодавчої влади в перебіг і результат судового процесу, зокрема у формі політично зумовленого впливу на судові рішення чи публічного нав’язування «правильної» для влади позиції, руйнує гарантії справедливого судового розгляду та підриває довіру суспільства до суду як арбітра спору.
Аналогічна ситуація складається у цьому випадку. Оскільки ТСК публічно проголошує сумніви щодо законності дій Комісії та одночасно заявляє про власну готовність «перевірити конкурс», надіслати звернення Президенту України й ініціювати залучення правоохоронних органів, така активність об’єктивно може бути сприйнята як сигнал суду про очікуваний «правильний» висновок.
Виходячи з наведеного, Комісія констатує, що публічні заяви членів ТСК про нібито незаконність дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, поширені до ухвалення остаточних судових рішень у відповідних справах, а також супроводжувані погрозами застосувати до членів Комісії примусовий привід, становлять елемент політичного тиску не лише на Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, але й на суди, які здійснюють правосуддя у справах, пов’язаних із конкурсом до апеляційних судів.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 92, 93, 98, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища кваліфікаційна комісія суддів України одноголосно
вирішила:
звернутися до Вищої ради правосуддя про вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя у зв’язку із наведеними вище обставинами та з метою недопущення порушення гарантій незалежності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Головуючий Андрій ПАСІЧНИК
Члени Комісії: Михайло БОГОНІС
Людмила ВОЛКОВА
Ярослав ДУХ
Роман КИДИСЮК
Надія КОБЕЦЬКА
Олег КОЛІУШ
Ігор КУШНІР
Володимир ЛУГАНСЬКИЙ
Олексій ОМЕЛЬЯН
Роман САБОДАШ
